Дві перші декади вересня — позаду. Погода майже літня, хоча осінь потроху хазяйнує на кожному кроці. Для когось вересень — це вже «ніяк не літо», для когось — навпаки…
Виходимо на вулицю… Повітряна тривога… Звична вже вулична картина воєнного часу: хтось хапається за мобільник, аби отримати інформацію, «що і куди ті кляті рашисти цього разу запустили», хтось починає дзвонити рідним: «Ти зараз де?!»…
Повітряна тривога — не єдина ознака воєнного стану, звісно: тут — мішки, там — заморожене будівництво…
Дві подруги мов не почули волання сирен. Сперечаються про погоду:
— Здається, весь вересень буде спекотно…
— Та хіба це спека?! От в серпні…
— А я чомусь згадала вересень двадцять першого. Ще перед війною. Ми у куртках вже ходили…
Дві жіночки с пакетами трохи перелякані, кажуть одна одній, що ніяк не звикнуть до виття сирен. Одразу переходять на теми «кращого заспокійливого», про черги в аптеках і про те, що «люди стали якимись дуже серйозними під час війни». Потім обидві звертають увагу на кішку, що розляглась посеред тротуару:
— Диви, ніяка тривога її не турбує, лежить собі у тіньочку… І ніякого заспокійливого їй не треба.
О, ці вересневі одеські котики! Як тільки спека спала — красуються собі на кожному кроці. Красені наші пухнасті! На одну он впав осінній пожовклий лист, а вона наче не відчуває — позує: дивиться, мовляв, яка я красуня!…
А класична осінь до Одеси дійсно не так вже й поспішає: насолоджуйтесь, люди, квітучими клумбами, займайтеся своїми справами.
І хоч іноді посміхайтеся — один одному, квітучим клумбам, улюбленим котикам…
Фото: Марія Котова.
