97-річний Володимир Павлович Ткач та його 94-річна дружина Марія Олександрівна, які мешкають у Бакші, що на Савранщині, позаторік відсвяткували «коронне весілля» — 75-річчя подружнього життя. Переживши чимало труднощів, довгожителі не розгубили оптимізму і віри в перемогу України над рашистами.
Перша війна одразу після школи
— Після закінчення семирічки у 1941 році планував вступати до морського училища без іспитів, бо отримав грамоту за відмінне навчання. Документи подав, та почалася війна, і ми — троє братів з мамою — залишилися на окупованій території.
Батько тоді працював в Одесі, брав участь в обороні міста. Пораненим його евакуювали у Сімферополь. Коли ще в селі панували румунські окупанти, татусь повернувся і ми дізналися, що він перебував у полоні, але німці його відпустили. І він, скалічений, на милицях, з Криму три місяці добирався додому, — поділився спогадами Володимир Павлович.
Звільняв від фашистів Польщу
У березні 44-го, після звільнення села, Володю разом з батьком і старшим братом та іншими сільськими хлопцями мобілізували на фронт. Після воєнних курсів Володя Ткач у складі одного з підрозділів Першого Білоруського фронту звільняв від фашистів Польщу.
Під час форсування Одеру потрапив під кригу. На щастя, його витягли, відправили у санбат, перевдягли — і він знову ринувся у бій. В одній з атак його тіло прошила кулеметна черга, тож перемогу боєць зустрів у шпиталі. Строкову дослужував у групі окупаційних військ в Німеччині. Отримав медалі «За штурм Варшави» та «За відвагу».
Після демобілізації фронтовик повернувся до рідного села. Працював у колгоспі обліковцем тракторної бригади. А через рік Володимир зустрів свою Марію, робітницю фабрики з виготовлення піаніно.
Чверть століття в міліції
Наприкінці 1951-го він перевівся до Одеси в правоохоронні органи. Після юрфаку отримав офіцерське звання та підвищення, займався оперативно-слідчою роботою впродовж чверті століття. Закінчив службу у званні майора, а згодом йому було присвоєно звання полковника міліції запасу.
У 1995 році ветеран вкотре потрапив у лікарню з нападом радикуліту.
— Мені здавалося, що я набрид своєю болячкою всім лікарям. Річ у тім, що в армії, а пізніше на роботі в міліції, та й вдома мене турбував біль у попереку. При фізичному навантаженні чи необережному русі боліла спина, — скрушно зауважив ветеран війни та праці. — Поставили діагноз – радикуліт.
В хребті знайшлась куля
А на рентгені виявилось, що у мені «сидить» німецька куля між четвертим і п’ятим поперечними відділами хребта. Отак 78 років живу із кулею у тілі. Минуло багато часу, і оперувати тепер небезпечно. А мій рентген-знімок із неочікуваною для мене і лікарів знахідкою тепер став експонатом місцевого музею.
Друга війна на долі довгожителів
Бакшанський довгожитель, який пережив окупацію та вижив на фронтах Другої світової війни, свято вірить у міцність українських Збройних сил, силу духу українського народу. Подружжя не сумнівається, що українці «переламають» хребта путінській армаді, як це зробили 1945-го з фашистським гадом. І сподіваються разом дожити до цього щасливого дня.
Читайте також: Автівки на фронт: як волонтер з Познанки ремонтує та переганяє транспорт для військових