«Одеське життя» продовжує знайомити своїх читачів з історіями як одеситів, так і інших громадян України, яким через війну довелося тікати в іншу країну, історіями «з перших вуст» про те, як люди відреагували на війну, чому вирішили поїхати, якими складнощами зіткнулися на чужині та як їх там прийняли.
Сьогоднішню історію нам розповіла одеситка Анастасія, яка після початку війни перебралася до Румунії.
Анастасія, 34 роки: «По приїзді до країн ЄС рекомендую одразу привести документи до ладу»
Коли почалася війна, я прокинулася від вибухів, і перша думка – це петарди. Мозок крізь сон переконував мене, що неможливо бути війні 2022 року… Але прогриміло ще два вибухи, і я вже стояла біля вікна, вдивляючись у червоне небо і не вірячи своїм очам.
Анастасія
Вранці мене забрала до себе найкраща подруга. У її будинку в підвалі ми обладнали притулок і бігали ховатись туди при сигналах тривоги. Декілька ночей ми практично не спали і дуже боялися того, що відбувається, стежили за новинами і думали, що буде далі.
Через п’ять днів, спостерігаючи за ситуацією у Києві та інших містах, ми наважилися перетнути кордон Одеси у напрямку Молдови. На той час мігруючих людей було дуже багато. Ми доїхали до початку пробки в 9,5 км і пішли пішки з валізою та чотирирічною дитиною. Погода була огидною: йшов дощ і падав мокрий сніг.
Напрочуд нам пощастило: чуйний прикордонник пропустив нас швидко. За допомогою волонтерів ми дісталися Кишинева. Залишилися там на добу, а потім я поїхала до Румунії.
У Румунію мене покликали друзі, які вже зупинилися на базі для біженців і дуже добре відгукувалися про румунів. Подругу забрали родичі з Канади, тому вона залишилася чекати на візу в Молдові.
Допомога волонтерів Молдови та Румунії виявилася для нас безцінною! Настільки добре і чуйне ставлення я давно не зустрічала. Дали абсолютно все, чого ми потребували, безкоштовно.
У номері із сусідкою
У Румунії мене оселили на базу біженців FCSB. Я живу в затишному та чистому номері, є окрема душова та туалет. Харчування тричі на день, для нас готував шеф-кухар цієї бази. Усі необхідні медикаменти чи огляд лікаря абсолютно безкоштовно. На базі знаходиться близько 100 осіб із різних міст. Я чула жахливі історії, як люди бігли з Гостомеля та Маріуполя, Миколаєва.
Читайте також: Вирватися з пекла: історія біженки з Маріуполя
Єдиний мінус – база знаходиться в 13 кілометрах від центру Бухареста і досить складно добиратися до метро (десь 3,2 кілометра пішки по трасі, що будується). Але для людей з машиною проблем немає, біля метро є великі парковки і пересісти на міський транспорт не важко. Метро комфортне та чисте. Це оптимальний спосіб переміщення містом, але, на жаль, не безкоштовно – 3 лей (20 гривень) в одну строну.
На прогулянці з вихованцем
Крім того, Румунія видає купони по 10 євро щотижня на одну дитину. У волонтерських центрах можна взяти їжу, одяг, побутове приладдя та корм для тварин.
Роботу ніхто не пропонує, доводиться шукати самостійно. Мені пощастило зі знанням англійської. Хазяйка бази, на якій ми проживаємо, взяла мене до себе в кафе барменом. Але треба вивчати і румунську мову, без знання місцевої мови важко знайти роботу. На базі здебільшого розмовляють російською та у меншості українською.
Анастасія готує український обід
З документами у мене все гаразд, бо до війни досить активно мандрувала. А інших людей пускали за внутрішніми паспортами без проблем.
Єдине, після приїзду до країн ЄС рекомендую одразу ж привести документи до ладу. Це допомагає за подальшої міграції, наприклад, через Угорщину, інакше прикордонники можуть не пропустити.
Стаття на тему: Повернутися додому: які проблеми чекають українських біженців?
І, до речі, після повернення в Україну були випадки, що частина людей не впускали в країну без закордонного паспорта. Посольство України в Бухаресті вклеює фотографії та продовжує термін дії. На жаль, в іншому вони не допомагають. Що робити у складніших ситуаціях, незрозуміло.
Плюс у ситуації з тваринами – Румунія безкоштовно робить усі щеплення та паспорти.
Я дуже сумую за Україною і переживаю за рідних. В Одесі в мене залишився брат та друзі, а батьки – у Кременчуці.
Підготовка до вечора української кухні
Нещодавно ми допомагали організувати вечір української кухні у кафе власниці бази. Готували наші українські страви – борщ, вареники, млинці з сиром, рибу «у шубі» та «Наполеон» із «Медовиком».
Український десерт на вечорі української кухні
Місцеві жителі залишилися в такому захваті від наших десертів, що господиня навіть запровадила їх у своє постійне меню. Тож частинка України оселилася у Бухаресті.
Вас також може зацікавити:
- Щоденник переселенця: що чекало на одеситку в Гамбурзі;
- Щоденник переселенця: «Зараз моє життя суцільна імпровізація»;
- Щоденник переселенця: «Це був наш шлях у нікуди».
Фото та відео з особистого архіву Анастасії
