Ця стаття створена за відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя». Журналісти проїхали Фонтанською дорогою від центру Одеси до узбережжя, дослідили старі карти, архівні фотографії та історію місцевих будівель. Ми зібрали найцікавіші факти про походження назв Фонтанів, військову історію району, перший політ Михайла Єфімова, дачне містечко «Самопоміч» і пам’ятки, які Одеса втратила.
Ключові моменти:
- Три Фонтани отримали назви через потужність джерел прісної води.
- Фонтанська дорога стала однією з найдовших вулиць Одеси.
- На місцевому іподромі відбувся перший публічний авіаполіт імперії.
- Замість старовинних дач і вулиць виросли сучасні багатоповерхівки.
Чому в Одесі три Фонтани, але Середній лише один
Є в Одесі одна топонімічна загадка, яка може заплутати навіть місцевих жителів. На трамвайній зупинці «Середньофонтанська» пасажир бачить поруч станції Великого Фонтану. Здається, що Середніх Фонтанів має бути стільки ж, скільки й Великих. Але насправді Середній Фонтан у місті один.
Річ у тім, що слово «фонтан» в Одесі спочатку означало не водограй, а природне джерело прісної води. У перші десятиліття існування міста вода була справжнім скарбом, тому джерела вздовж узбережжя мали величезне значення.
Їх було три — Малий, Середній і Великий Фонтани. Назви залежали від кількості води, яку давали джерела. Найпотужніший, Великий Фонтан, у найкращі часи забезпечував до 840 бочок води на добу.
До кожного джерела проклали окрему дорогу. Однак із появою залізниці, яка з’єднала Одесу з Балтою, початкова частина дороги на Середній Фонтан опинилася розрізаною коліями. Відрізок між вокзалом і Швидкісною згодом став окремою вулицею — Середньофонтанською.
Цікаво, що сьогодні це фактично дві різні вулиці з однаковою назвою по різні боки залізниці. Щоб їх розрізняти, будинки на одній отримали парну нумерацію, на іншій — непарну.
Тим часом сама дорога на Середній Фонтан отримала новий початок від Канатної. А коли проклали трамвайні колії до села Великий Фонтан, вони пройшли просто дорогою на Середній Фонтан. Перші зупинки маршруту одесити називали станціями Малого Фонтану.
Так і виникла характерна одеська плутанина: їхати можна на Великий Фонтан, дорогою на Середній, проїжджаючи зупинки Малого.
Сьогодні Фонтанська дорога простягається майже на вісім кілометрів і належить до найдовших вулиць міста. Тут розташована й одеська телевежа заввишки 199 метрів зі шпилем та антенами — найвища точка Одеси.
Від військового собору до першого польоту над Одесою
Середній Фонтан на початку XX століття був зовсім не схожий на сучасний район. На місці нинішньої щільної забудови розташовувалися військові установи, дачі та великі відкриті простори.
У 1909 році на Третій станції розпочали будівництво Військового собору Святого Стефана — храму Четвертої стрілецької «Залізної» бригади. Його збудували з червоної цегли, обладнали залізобетонними склепіннями та 38-метровою дзвіницею. Усередині могли одночасно молитися 1200 людей. Храм мав електричне освітлення, парове опалення, дубовий іконостас і вітражний образ Вознесіння.
Поруч восени 1913 року відкрилося Сергіївське артилерійське училище, а на Четвертій станції розташувався Кадетський корпус імені великого князя Костянтина Костянтиновича. Від 1899 року тут готували хлопців до військової служби, зокрема сиріт офіцерів.
Революція змінила долю цих установ. Собор Святого Стефана спочатку перетворили на склад, згодом розглядали можливість облаштувати в ньому електростанцію, а в середині 1930-х років знесли. Кадети залишили Одесу в січні 1920 року, а історія корпусу продовжилася вже в еміграції.
Проте Середній Фонтан увійшов в історію не лише військовою архітектурою. Тут відбулася подія, яка змінила уявлення людей про можливості авіації.
8 березня 1910 року на Одеському іподромі Михайло Єфімов піднявся в небо на літаку «Фарман-4». Це був перший публічний політ у Російській імперії.
Єфімов жив в Одесі, навчався в залізничному технічному училищі, працював електриком на телеграфі та захоплювався мотоциклетним спортом. Згодом він поїхав до Франції, де здобув диплом авіатора — також перший у тодішній імперії.
Через понад століття історію цього польоту відтворили знову. У 2016 році президент Одеського авіаклубу Костянтин Оборін підняв у повітря точну копію «Фармана», зібрану за кресленнями 1910 року.
З початком повномасштабної війни Оборін захищав українське небо від російських ударних безпілотників. Він загинув 18 липня 2025 року, боронячи Україну.
Читайте також: Від піщаної пустелі до промислового серця Одеси: історія Пересипу (ВІДЕО)
«Самопоміч»: одеська мрія про місто-сад
На початку XX століття заможні одесити дедалі більше прагнули жити не в багатоквартирних будинках із тісними дворами, а в окремих котеджах із садами. Так на П’ятій станції виникло дачне містечко «Самопоміч».
У 1911 році однойменне товариство об’єднало лікарів, адвокатів, банківських управителів та військових офіцерів. Вони придбали земельні ділянки, а інженер Шапіро розробив план нового поселення.
Тут мали з’явитися вулиці з назвами дерев: Тополева, Платанова, Каштанова, Ясенева та Кленова. Кожен будинок планували оточити садом, а мешканців забезпечити водопроводом та електрикою.
Із 142 запланованих ділянок забудувати встигли понад 60. Але Першу світову війну містечко пережило вже без колишнього будівельного розмаху.
Особливу атмосферу «Самопомочі» згодом описував одеський письменник Семен Гехт. Він згадував зелені вулиці, каштани восени, особняки з садами, родини власників і дітей, які гралися в крокет.
Після революції колишнє дачне містечко отримало зовсім інше призначення. У 1921 році тут облаштували Перше показове дитяче містечко імені Комінтерну. Від Четвертої до Шостої станції розташувалися 23 дитячі комуни, через які пройшли близько 2500 сиріт.
У кожному котеджі жили вихователі та діти, працювали майстерні, медпункти й городи. Наприкінці 1930-х років дитяче містечко перетворили на велике професійно-технічне училище.
У 1960–1970-х роках район почали активно перебудовувати. Цілі квартали старих котеджів зникли, а вулиці Каштанова та Ясенева назавжди втратили місце на міській карті. У 1990-х частину будинків знесли під будівництво Юридичної академії. З понад шести десятків первісних котеджів збереглася приблизно половина, і багато з них змінилися через прибудови та перебудови.
Старі трамвайні станції та історія, похована під дорогою
У 1882 році до села Великий Фонтан відкрили лінію парового трамвая завдовжки десять кілометрів. Уздовж маршруту облаштували 16 зупинок, які офіційно називали станціями.
Пасажири платили за кожні чотири пройдені станції. Самі паровики були невеликими, але залишали за собою густий чорний дим. Через характерний силует і широку трубу одесити прозвали їх «Ваньками Головатими».
Із 16 старих станційних павільйонів до наших днів збереглися лише чотири — на Восьмій, Дев’ятій, Чотирнадцятій і П’ятнадцятій станціях. Вони мають статус місцевих пам’яток.
Поруч із Дев’ятою станцією розташована ще одна відома пам’ятка — скульптурна композиція «Викрадення Європи». Її створив Олександр Токарев, вклавши в античний сюжет ідею відкритості Одеси до демократичної Європи. Місцеві жителі, як завжди, додали власну традицію: вважається, що дотик до певного місця бронзового бика приносить щастя в коханні.
Але під цією частиною Фонтанської дороги прихована й значно трагічніша історія. У XIX столітті тут стояв Вознесенський храм, навколо якого виникло кладовище — Середньо-Фонтанський пантеон. Тут поховали представників одеської еліти, зокрема архітектора Юрія Дмитренка та мецената Степана Раллі.
Після більшовицького перевороту кладовище знищили, надгробки та склепи знесли. Останки похованих залишилися в землі, оскільки ексгумацію не проводили. Сам храм у 1930-х роках перебудували під потреби санаторію «Червоні зорі», а згодом на його залишках відновили храм Святої Марії Магдалини.
Читайте також: Як в Одесі створили пароплавну компанію світового масштабу і що сталося з РОПіТ (ВІДЕО)
Як Фонтанська дорога втратила вихід до моря
Ще одна особливість Середнього Фонтану — його природний рельєф. Колись балка, що починалася в районі нинішніх вулиць Космонавтів і Філатова, проходила паралельно Квітковій, перетинала Фонтанську дорогу та спускалася до моря на Десятій станції.
Вода поступово промила схил, яким згодом користувалися відпочивальники. Верхню частину балки поглинула міська забудова, але нижній спуск до узбережжя зберігся.
До 1960-х років одеський берег був крутим і вузьким, а вода — холодною для комфортного купання. Тому популярністю користувалися криті морські купальні.
Одним із найвідоміших закладів були теплі морські ванни родини Блічі, збудовані у 1910-х роках. Тут відвідувачі могли приймати морські ванни в облаштованих приміщеннях. Заклад пережив більшу частину XX століття й працював за призначенням до початку 1990-х.
У 2007 році будівлю виключили зі списку пам’яток, після чого її подальша доля виявилася сумною.
Сьогодні узбережжя на Десятій станції має зовсім інший вигляд. Замість старих дач і відкритих краєвидів на море тут виросли висотні житлові та комерційні комплекси.
Фонтанська дорога зберегла свою назву, трамвайні станції й окремі старовинні будівлі. Але її історичний ландшафт майже зник. Собор Святого Стефана, старі квартали «Самопомочі», військові установи, пантеон і купальні Блічі нагадують про Одесу, якої вже немає.
Перегляньте відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя», щоб побачити Фонтанську дорогу наживо та дізнатися ще більше про її минуле.
У відео також розповідаємо:
- Як виглядали старі парові трамваї та чому їх називали «Ваньками Головатими».
- Які легенди пов’язані зі скульптурою «Викрадення Європи».
- Як виникла назва місцевості «дев’ять з половиною» і яку роль відіграла стара балка.
- Які архітектурні деталі зберігали військові храми та навчальні заклади.
- Як виглядали історичні купальні Блічі та старі квартали Середнього Фонтану.
Читайте також: Хлібне містечко – забутий район Одеси: де воно було, чому так звалося і куди зникло (ВІДЕО)
