З 8 до 10 жовтня Київ приймав Donbas Media Forum – одну з найбільших щорічних зустрічей української медіаспільноти. Цьогоріч він об’єднав 1397 учасників з України та інших країн. Програма налічувала 82 події – від дискусій про свободу слова та журналістську етику до практичних тренінгів із безпеки.
Головною темою форуму організатори обрали «Я_МЕДІА: людина – для людини – про людину». За цим формулюванням стояло цілком практичне питання: як журналістиці залишатися корисною людям у світі, де новини дедалі частіше надходять із соцмереж, зображення та голоси можна підробити за допомогою штучного інтелекту, а війна змушує щодня шукати баланс між безпекою та правом на інформацію.
На форумі побували Вікторія Кучурка та Юлія Котляр, директорка та заступниця головного редактора «Одеського життя». Ми зібрали кілька найцікавіших тем, навколо яких точилися дискусії.
Чому Telegram не може замінити журналістику?
Одна з головних проблем сучасних редакцій – конкуренція за увагу читача. Соціальні мережі пропонують швидкі повідомлення, короткі відео та зручну стрічку новин. Журналістське розслідування, підготовка якого може тривати тижнями, змушене конкурувати за увагу з повідомленням, яке можна прочитати за десять секунд.
На одній із дискусій, присвячених майбутньому регіональних медіа, обговорювали результати досліджень медіаспоживання українців. Зокрема, йшлося про поширеність соціальних мереж як джерела новин і труднощі, з якими люди стикаються, намагаючись розпізнати маніпуляції.
Але чи означає популярність Telegram, що місцеві журналісти більше не потрібні? Експерт з розвитку медіа Дмитро Зінчук звернув увагу на принципову різницю між швидким повідомленням і журналістською роботою.
«Якщо беремо Telegram, вони можуть написати: „Є проблема з кухарем“, але у 99% вони не напишуть, чому ця проблема є, як її можна вирішити і не запропонують рішення. А журналісти в цьому копаються, намагаються вплинути і вони в принципі незалежні».
Наприклад, повідомити про затоплене укриття може будь-який місцевий паблік. А от з’ясувати, хто відповідає за його стан, скільки грошей виділяли на ремонт і чому проблему не усунули, – це вже журналістська робота. Саме здатність не лише повідомляти новини, а й пояснювати причини подій та контролювати рішення влади учасники дискусії називали однією з головних переваг незалежних місцевих медіа.
Що важливіше під час війни – безпека чи прозорість?
Однією з найгостріших подій форуму стали публічні дебати про те, чи повинна національна безпека під час війни мати пріоритет над антикорупційною прозорістю.
Дві команди відстоювали різні підходи до цього питання. Експерт з інформаційної безпеки Дмитро Золотухін та воєнна кореспондентка Наталія Нагорна наголошували: надмірна відкритість може становити небезпеку, а необхідність погоджувати й перевіряти кожне рішення здатна паралізувати роботу державних інституцій. Золотухін порівняв це із ситуацією, коли пожежник замість гасіння будинку починає рахувати кожне витрачене відро води. У результаті все може бути оформлено прозоро, але сам будинок згорить.
Їхні опоненти, журналіст-розслідувач Данило Мокрик та представник антикорупційної спільноти Максим Костецький, наполягали, що корупція сама по собі загрожує обороноздатності країни. Мокрик використав порівняння, що людина може щодня відбиватися від ворогів, але якщо вона тяжко хвора та не лікується, зрештою їй не стане сил боротися. Під час дебатів згадували і конкретні приклади проблем із оборонними закупівлями, зокрема справу «Львівського арсеналу» та скандал із закупівлею харчів для військових.
Цікаво, що авдиторія могла голосувати до та після дискусії. На початку проти безумовного пріоритету національної безпеки над антикорупційною прозорістю висловилися 62,5% присутніх, а після дебатів – уже 76%. Це не означає, що більшість учасників виступила за розголошення військових секретів. Радше дискусія показала, наскільки складно провести межу між інформацією, яку справді необхідно захищати від ворога, та відомостями, приховування яких може створювати умови для зловживань.
Журналісти та військові: співпраця чи контроль?
Ще одна гостра розмова стосувалася взаємодії військових і журналістів. Для військових пріоритетом є безпека операцій, збереження життя особового складу та захист інформації, якою може скористатися ворог. Для журналістів – право суспільства знати, що відбувається, і можливість розповідати про війну без перетворення репортажів на рекламні матеріали.
Під час дискусії «Війна без посередників? Армія, медіа та право розповідати» начальник управління комунікацій командування Сухопутних військ Тарас Грень пояснив, що військові, запрошуючи журналістів, зацікавлені також у формуванні позитивного іміджу підрозділів. Натомість засновниця Харківського медіахабу Наталя Курдюкова наголошувала: журналісти не є піарниками, їхнє завдання – виконувати професійну роботу.
Обговорювали й інші проблеми: використання анонімних джерел, дотримання домовленостей про відкладення публікації до завершення заходу, роботу іноземних журналістів на фронті та відповідальність за оприлюднення чутливої інформації. Попри суперечності, учасники говорили про необхідність діалогу та зрозумілих правил співпраці. Адже без доступу до військових журналісти не можуть повноцінно висвітлювати війну, а порушення правил безпеки може мати цілком реальні наслідки.
Чому паперові газети досі живуть?
На тлі розмов про штучний інтелект, соцмережі та нові цифрові платформи особливо цікавою виявилася дискусія про майбутнє друкованої преси. Панель із промовистою назвою «Папір, який (не)переживе нас: друкована преса остаточно зникне чи її цінність навпаки зростає?» зібрала представників друкованих і цифрових медіа. До жвавого обговорення долучилися й редактори та керівники регіональних газет із різних областей України.
Здавалося б, у часи, коли більшість людей читає новини зі смартфонів, газета мала б поступово відійти в минуле. Проте реальність виявилася складнішою. Для частини регіональних редакцій саме продаж друкованих примірників залишається основним джерелом заробітку. Водночас виробництво газет дорожчає, доставка стає складнішою, а донорські програми часто зосереджені на розвитку цифрових платформ.
Представники друкованих видань розповідали про проблеми з поштовою доставкою, скороченням точок продажу та пошуком коштів на випуск газет. Особливо гостро ці труднощі відчувають прифронтові громади, де через обстріли та відключення електроенергії газета іноді залишається одним із небагатьох доступних джерел місцевої інформації.
До обговорення залучилася й директорка «Одеського життя» Вікторія Кучурка. Вона поділилася досвідом редакції, яка одночасно розвиває цифрові платформи та випускає три друковані видання – «Одеське життя», «На пенсії» та «Пенсійна телепрограма». Попри розвиток сайтів, YouTube та соціальних мереж, значну частину доходів редакція досі отримує від продажу газет. Таким чином, поки одні редакції шукають способи заробляти на цифровій авдиторії, інші продовжують утримувати свою роботу завдяки паперовим газетам. І ці моделі не обов’язково суперечать одна одній.
Чи померли журналістські стандарти?
Не менш гострою стала дискусія про майбутнє професійних стандартів. Заступник головного редактора «Бабеля» Гліб Гусєв висловив досить радикальну думку:
«Я вважаю, що вони [стандарти] померли. А чому померли? Тому що кліки, перегляди – всі їх хочуть… Трафік виявився несумісним зі стандартами».
Ця позиція викликала заперечення інших учасників. Зокрема, журналістка та членкиня наглядової ради Суспільного Зоя Казанжи запропонувала інший погляд:
«Стандарти журналістики не померли, але частина правил, які ми звикли називати стандартами, були створені для світу, якого більше не існує».
Суперечка стосувалася не лише боротьби за перегляди. Учасники обговорювали, як редакціям зберігати професійні принципи, коли алгоритми платформ заохочують емоційний контент, інформація поширюється миттєво, а журналістські матеріали можуть ставати предметом судових заборон.
Одним із прикладів стала історія про розслідування «Ініціатива 143» щодо майна родича посадовця ДБР, яке після судової заборони одночасно поширили десятки українських медіа. Для одних це був приклад професійної солідарності проти цензури, для інших – привід поставити питання про якість і перевірку самого матеріалу. Дискусія засвідчила: навіть усередині журналістської спільноти немає одностайності щодо того, як застосовувати професійні правила в нових умовах.
Як журналістам не втратити чутливість до чужого болю?
Серед тем форуму були й ті, що виходять далеко за межі редакційної роботи. Психотерапевтка Лариса Дідковська під час розмови про професійну деформацію журналістів пояснила, як війна впливає на психіку людей, які постійно стикаються з небезпекою, смертю та людськими трагедіями.
За її словами, психіка одночасно використовує два механізми: з одного боку, зменшує емоційну чутливість, щоб людина могла витримувати важкі події, а з іншого – посилює уважність до потенційної небезпеки.
«Оця дивна комбінація нашої психіки одночасно працює і на гальма, і на газ».
І хоча розмова передусім стосувалася журналістів, які працюють із наслідками війни, описані механізми знайомі значно ширшому колу українців. А для журналістів це означає необхідність не лише документувати події, а й навчитися говорити про досвід людей, яких війна змінила по-різному, не поглиблюючи розколів у суспільстві.
Людина залишається головною
За три дні форуму учасники не знайшли універсальних відповідей на всі запитання, та й навряд чи такі відповіді існують. Чи виживуть паперові газети? Чи навчаться редакції заробляти на цифровому контенті? Як протистояти дезінформації та діпфейкам? Де межа між журналістською незалежністю і відповідальністю під час війни? У різних редакцій – різні обставини, ресурси та авдиторії. Те, що працює для великого національного медіа, не обов’язково підійде регіональній газеті чи невеликій редакції поблизу фронту.
Проте через усі ці дискусії проходила спільна думка: журналістика має сенс не завдяки кількості переглядів, технологіям чи платформам, а завдяки користі, яку вона приносить людям. Можна першими повідомити про проблему, а можна з’ясувати, чому вона виникла, хто має її вирішити та що робити людині, яка з нею зіткнулася. І саме ця різниця, мабуть, найкраще пояснює гасло цьогорічного Donbas Media Forum – «Людина для людини, про людину».
Раніше ми розповідали що на Конгресі у Львові говорили про майбутнє українських медіа.
Читайте також: Комісія Верховної Ради відвідала «Одеське життя»: про що журналісти розповіли нардепам.
