Ключові моменти:
- Марія пережила Голодомор, коли її батько помер у 25 років.
- Репресії родини не завадили їй здобути освіту й стати педагогинею.
- Пісня супроводжувала Марію все життя, від шкільних років до Байбузівки.
- У 94 роки вона сама веде господарство й чекає родину на ювілей.
У Байбузівці Савранської громади живе 94-річна Марія Михайлищук. На її долю випали Голодомор, репресії близьких, воєнні роки та нелегка праця сільської вчительки. Водночас у її житті завжди знаходилося місце для пісні, вишивки, родини й простих домашніх радощів. Журналіст «Одеського життя» Юрій Федорчук поспілкувався з довгожителькою та записав її спогади про дитинство, педагогічну працю, кохання, спів і життя в Байбузівці.
Як живе 94-річна мешканка села Байбузівка
94-річна довгожителька Марія Романівна Михайлищук з Байбузівки Савранської громади дивом вижила під час Голодомору 1933-го, пережила воєнне лихоліття і все життя присвятила педагогіці, навчаючи маленьких діток грамоти.
Своїм довголіттям жінка завдячує доброзичливості до оточуючих, працелюбності, захопленню співом і вишивкою, а також любов’ю і турботою близьких.
Жартома каже, що для здоров’я «варто пригублювати краплю домашнього винця для судин», а потім обов’язково заспівати, аби туга не краяла серце, а щира українська пісня укріпила міццю тіло й душу.
У батька не витримало серце у 25 років
Пані Марія народилася 3 серпня 1932 року неподалік Байбузівки, у селі Пужайкове, в родині Романа і Ганни Максименків.
– Заможну селянську рідню батька та матусиних родичів, які славилися пошиттям кожухів і чобіт, російські «визволителі» розкуркулили. Маминих брата із сестрою запроторили аж на Кузбас, там вони й зникли, – розповіла Марія Михайлищук. – Настав страшний 33-й рік. Одним із перших помер мій дідусь. Тата змусили звозити мерців на цвинтар. Коли я підросла, мати тихцем розказувала, що у селі від голоду вмирали цілими сім’ями. Бувало, з однієї хати батько забирав п’ятьох мертвих, з іншої – вісьмох дорослих з дітьми. У декому ще жевріло життя, але кацапський наглядач змушував ще живу людину кидати на воза, щоб другий раз не їздити. Від цього всього в мого батька серце надірвалося, і він помер у 25 літ.
Зараз російські кати знову плюндрують Україну, щоб поневолити та знищити українців, – як морять голодом жителів окупованих Олешок.
Донька ворога народу
Переживши голодомор, мати Марійки вийшла заміж за Пилипа Торчинського, якого 37-го репресували та на п’ять років запроторили в Сибір валити ліс. Коли дівчинка пішла в перший клас, то вчитель, щоб убезпечити її від тавра «донька ворога народу», бо сім’ї репресованих ставали вигнанцями в суспільстві, записав ученицю під прізвищем рідного батька, а не вітчима. Це посприяло здібній та меткій дівчинці здобути освіту в Балтському педучилищі.
1953-го Марію з групою освітян Одещини направили на роботу в Прикарпаття, де місцеву інтелігенцію піддали репресіям, залишивши школи майже без вчителів.
Спершу молода педагогиня навчала діток в Коломиї, та невдовзі за сприяння секретаря райкому – брата подруги – перевелась у село Виноград, де їй дали клас першачків.
Пів століття із коханим
Наділена природою гарним голосом, Марічка Максименко також долучилася до сільського вокального гурту, з яким із творчими концертами об’їздила увесь мальовничий край.
– Співаю ще з дитинства. Пам’ятаю, як у школі на перерві ми з двома подружками так витьохкували, що всі збігалися нас послухати, – пригадала довгожителька. – Була активною учасницею художньої самодіяльності школи, а потім й училища. На Західній Україні в репертуарі нашої концертної бригади були як народні українські, так і популярні естрадні пісні. Через шість років перебування на чужині захотілося додому. Поверталася вже з чоловіком Іваном Михайлищуком. У Винограді розписалися, а весілля зіграли в Пужайковому. Він був вчителем математики і фізики. Родичі Івана частенько відвідували нас на Одещині, а ми з дітьми подорожували Карпатським краєм. Прожили разом майже пів століття.
Перша оселя і пісні для душі
1965-го подружжя Михайлищуків, які вже мали синів Валерія і Віктора, направили на роботу в Байбузівку, де вони й осіли назавжди.
Івана Олексійовича призначили директором школи, а Марія Романівна працювала вчителькою початкової ланки. Спершу сім’я жила в старій оселі під очеретом. Після народження меншого сина Сергія у 1970-му, батьки звели добротну хатину, господар посадив великий сад із виноградником.
Мати – вправна рукодільниця – прикрасила оселю майстерно вишитими рушниками, простирадлами, наволочками, скатертинами, серветками та іншими виробами.
– Бувало, приходжу з роботи й починаю мережити полотно візерунками, щоб хата гарно виглядала. Чимало концертних костюмів подругам вишивала, а нещодавно онучці Олесі прикрасила святковою вишивкою спідничку й кофтину, – похвалилася бабуся Марія. – Тоді у Байбузівці на повну силу вирувало культурне життя. Наш творчий колектив «Зелена долина» славився на всю країну майстерністю виконання та своїм пісенним репертуаром, до якого я додала дещо з пісень, запозичених на Прикарпатті. В Одесі на телебаченні про нас знімали фільм, а в Києві записували на радіо. Дуже багато для культури села зробив завклубом Сергій Будик. На жаль, не встиг розкрити свій талант Василь Ткач, який раптово помер.
У 2023 році на «Святі українського борщу», що проходив у Байбузівці на підтримку ЗСУ, Марії Михайлищук – ветерану художньої самодіяльності краю – з короваєм на вишитому рушнику вручили ретро-світлину 1984 року. На ній – весь творчий колектив знаменитого фольклорного колективу «Зелена долина»: художній керівник Ганна Мараховська, співаки і музиканти Марія Михайлищук, Лукерія Єлькіна, Пилип Гончарук, Степана Кули, Яків Козеровський, Йосип Мараховський, Ніна і Марія Поросюк, Галина Корованюк, Ніна Купчинська та Марія Стратієнко.
Вже перебуваючи на пенсії, Марія Михайлищук частенько навідувалася з Байбузівки в Пужайкове до своєї «пісенної колиски». Там вісім жіночок, об’єднані любов’ю до народної пісні, створивши сільський творчий гурт «Друзі», декілька разів на тиждень збиралися, щоб поспівали для душі.
«Було у батька три сини: два медики, а третій – педагог»
Чепурна й метка Марія Михайлищук, перефразувавши відомий український народний жарт про дітей на свій лад, зі сміхом каже: «Було у батька три сини: два медики, а третій – педагог»! З гумором натякає на самовіддану та фінансово невдячну професію педагога, яку обрали вона з чоловіком, їхній менший син Сергій, який отримав на війні інвалідність, і його дружина Людмила. Ще й їхня донька Леся здобула педагогічно-юридичну освіту.
Два ж старші сини Михайлищуків обрали медицину. Старший Валерій керує приватною клінікою в Києві, Віктор у сусідньому містечку Ульянівка (зараз Благовіщенське) звів власну стоматологію, а його син Віталій відкрив в Одесі приватну стоматологічну клініку.
Повідала, що була на урочистому відкритті медустанови онука, й у розмові не прикриває рот рукою, як більшість селянок, бо у своєму поважному віці має прекрасні зуби й може щиро посміхатися.
Найкраще вино береже на ювілей
По господарству бабуся Марія справляється самотужки. Хата оснащена системою опалення, а дровець зі спиляного старого горіха вистачить перезимувати. Тримає ще міцна господиня кізку та курочок, насадила картоплі з помідорами. Накрутила з щедрого врожаю десятка два банок томатного соку, запасла іншої консервації та фруктів із власного саду. Різними смаколиками балують матір родини одеського та байбузівського синів. Ще Валерій, який має власну садибу на околиці Києва, надсилає матері посилки з добірним виноградом, персиками. Інколи й домашнього винця пришле, хоча бабуся зі свого винограду також заливає вишуканий і цілющий трунок, який, за словами довгожительки, в помірній кількості розганяє кров, а разом зі щирою піснею – й тугу.
Найкраще вино Марія Михайлищук приберігає на святкування свого 95-річчя. Щиро сподівається старенька, що клята війна закінчиться і зберуться за родинним столом її сини з невістками, четверо онуків та двійко правнуків.
Нагадаємо, в Одесі відбувся фестиваль «Планета довгожителів»на якому знову танцювали та навчалися.
Раніше ми розповідали, як живуть довгожителі Одещини: 90-річний водій, бабуся-бджолярка і рекордсмен із присідань.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
300 присідань та танці у 85 років: як живе невгамовний Віктор Сирота
