Ключові моменти:
- Ветеран Григорій Бардовський воював на кількох напрямках і двічі був поранений
- Після лікування зіткнувся з тривалим оформленням інвалідності в Одесі
- Через бюрократичні процедури місяць змушений був ходити по медичних кабінетах на милицях
- На його думку, держава недостатньо використовує бойовий досвід ветеранів для підготовки військових
Питання підтримки ветеранів сьогодні є одним із ключових викликів для України. Відповідно до державної ветеранської політики та програм, які реалізує Міністерство у справах ветеранів України, військовослужбовці після повернення з фронту мають отримувати комплексний супровід — від медичної допомоги та реабілітації до соціальної адаптації й працевлаштування.
Водночас історії самих ветеранів свідчать, що на практиці цей шлях нерідко супроводжується бюрократичними труднощами. Журналістка Одеського життя Світлана Комісаренко поспілкувалися з ветераном Григорієм Бардовським, який пройшов бої під Сєвєродонецьк та на Херсонщині, лікування після важких поранень та процедуру оформлення інвалідності в Одесі. Його досвід дозволяє побачити, як працює система підтримки захисників не на папері, а в реальному житті.
Фермер, який став військовим
Григорій Бардовський до війни мав мирну і дуже розповсюджену в Україні професію – був фермером. Більше опікувався питаннями того, які культури обрати, як правильно організувати сівозміни, як вчасно зібрати врожай та реалізувати його. І саме так бачив свою подальшу долю, повʼязану виключно з роботою на землі.
Війна внесла свої корективи у мирне життя. Після мобілізації у Київський області, спочатку Григорій знаходився на Херсонському напрямку. Потім, після повернення з фронту, в нього виникла невеличка перерва. Він очікував, коли підростуть син та донечка, але знав, що обовʼязково повернеться до армії. І коли дітям виповнилось по 5 рочків, підписав контракт і опинився на посаді водія в одній із частин в Донецькій області.
За час контракту дослужився до старшини роти. Перебував у Луганській, Херсонській, Донецькій і Харківській областях. Отримав поранення під час оборони Сєвєродонецька, друге – на Херсонщині.
– Як старшина роти, мав виставляти людей на позиції, контролювати ситуацію, – розповідає Григорій. – Одного разу ніяк не вдавалось забрати побратима, що був поранений. Ніхто не хотів йти за ним. Потім ще з трьома хлопцями ми все-таки пішли на підконтрольну ворогу територію. І доставили пораненого до точки евакуації. Його забрали, а я тоді отримав важке поранення в ногу.
Читайте також: «Я не жертва, я – морпіх»: як психологиня пережила полон і повернулася, щоб рятувати побратимів
На милицях по колу
Лікуватись Григорію довелося спочатку протягом місяця у Києві, далі протягом року – у Львові. На своєму прикладі він дізнався, як працює апарат Ілізарова. Це така металева конструкція на гвинтах, яка вкручується в кістку і потроху допомагає зробити її довшою.
Від свого лікування у Львові Григорій у повному захваті. А от що стосується оформлення групи інвалідності вже в Одесі, тут все відбувалось значно гірше.
– Десь із місяць вимушений був ходити по кабінетах 6-ї поліклініки в Одесі, – продовжує Григорій. – З одного кабінету до іншого, і так по колу. Зважаючи, що я був на милицях, легкою прогулянкою такий похід не назвеш. Чому так відбувається, чому немає чіткої системи роботи з ветеранами? На ці питання, гадаю, ні в мене, ні в інших ветеранів відповідей немає. Остаточний висновок про оформлення 2-ї групи інвалідності в міській клінічній лікарні №11 я отримав вже швидко, але цьому передував цілий місяць важких походів.
І тут точка зору Григорія не є виключенням: багато ветеранів скаржаться на тяганину та зайву бюрократію з оформленням інвалідності. Нова система, яка мала спростити цей процес, насправді виявляється залежною від кожного лікаря, до якого звертається ветеран. І це значно подовжує реальні строки оцінки стану ветерана і оформлення групи інвалідності.
Що далі? Звичайно, армія!
На моє питання, що робитиме далі, Григорій Бардовський впевнено каже, що за найменшої можливості він повернеться до армії. Якщо не вдасться, тоді постане питання пошуку роботи у мирному житті. Але тут виникають проблеми:
– Чомусь колишніх військових не використовують максимально ефективно, враховуючи їхній військовий досвід. Наприклад, не залучають у якості інструкторів для навчання мобілізованих. Багато хто з ветеранів працюють охоронцями, курʼєрами. Невже це те, чим ми повинні займатись? Як на мене, ветерани мали б передавати свій унікальний досвід. Але цього не відбувається. Система залучення людей з військовим досвідом до реальної допомоги армії досі не побудована. Хоча з точки зору необхідності якісної підготовки тих, хто піде на фронт, побудувати її у країні, що воює, мали б вже дуже давно.
Нагадаємо, що ветеранка перевірила «безкоштовну» стоматологію в Одесі – чи довелося платити за лікування зубів?
Раніше ми повідомляли, що військовим не доплачують бойові – чому гроші «зависають» і що робити.
Читайте також: «Навіщо я тут, коли все головне — там»: одесит про фронт, поранення і повернення додому
