Ключові моменти:
- Перша одеська «фотографія» відкрилася 1843 року.
- Перші знімки коштували 25 рублів і вимагали повної нерухомості.
- Іван Антонопуло став придворним фотографом грецької королеви.
- Карл Мігурський фотографував Одесу, погром і війну.
Журналістка «Одеського життя» Тая Найденко свого часу була літературною редакторкою видання про історію одеських підприємців XIX–XX століть. Працюючи з матеріалами про фотографію, вона побачила, наскільки дивним і несхожим на сучасний був світ перших одеських фотоательє.
Сьогодні ми робимо сотні знімків за день, а колись один портрет вимагав нерухомо сидіти перед важкою камерою та коштував чималих грошей. Тая Найденко розповідає, як фотографія прийшла до Одеси, стала доступнішою і залишила нам унікальні кадри старого міста.
Фотограф глухий, але бездоганний!
Уявіть фотостудію, де замість гарного декору – купи сміття, за кожне фото просять шалені гроші, а майстер раптово «глухне», варто вам поскаржитися на невдалий ракурс. Саме так у XIX столітті починалась одеська фотокомерція. Згадаємо, як місцеві фотографи крутили маркетинг задовго до появи соцмереж, знімали європейських монархів, бігли з камерами на фронт і створювали перші кадри Одеси.
Одеська фотокомерція народилася 1843 року, коли художник Філіп Гааз розмістив у газеті «Одеський вісник» оголошення про відкриття «фотографії». Саме так – «фотографія», бо сучасний термін «фотоательє» поширився лише в 1850-х роках.
Рекламував себе пан Гааз такими словами, яких ми би сьогодні посоромилися. Зокрема, про себе він зазначав, що «досягнув високого рівня бездоганності в схожості та чистоті обробки портретів за допомогою дагеротипа» і запрошував клієнтів «для складання поняття про мої нинішні твори». Портрет однієї особи фотограф обіцяв зробити впродовж 10-14 секунд, а знімок неживого предмета – в одну секунду.
Прискіпливий Олександр Дерибас у своїх спогадах називає Гааза серед перших (в усіх сенсах) майстрів: «Найкращими фотографами в старій Одесі вважалися Філіп Гааз, Феодоровець, Хлопонін та К.Й. Мігурський». Хоча деякі сучасники помічали, що часом Філіп Гааз страждав від загадкової глухоти, тобто не чув (чи удавав, що не чує), коли вередливим клієнтам не подобались його фотографії.
Пан Гааз, як і всі ранні фотографи, був професійним живописцем. Адже дагеротипія та калотипія (фотографія) давали лише абрис, і його ще треба було довести до схожого з оригіналом зображення. Нагадаємо, що в той час існували два напрямки світопису: дагеротипія, яку винайшли Дагер та Ньєпс у 1839 році, та калотипія, ближча до сучасної фотографії, яку винайшов Талбот у 1841 році. В дагеротипії одразу ж отримували позитив, а в калотипії спочатку негатив.
Гори сміття та магія перших фотоательє в Одесі
Польський письменник Юзеф Крашевський у книжці спогадів про Одесу описав свій візит до фотомайстерні Гааза іронічно:
«Всередині старого закутка замість аксесуарів – гори сміття та брудного посуду. Столик, два крісла – біля камери. Усаджують тебе з дивовижною поспішністю перед важкою камерою, укладають голову – і бідоласі сказано сидіти нерухомо».
Але результат Крашевського вразив: «Потрібно наочно побачити, як виникають риси твоєї зовнішності… зачаровує».
Коштувала фотографія в ті часи чималі гроші – 25 рублів. Проте вже в першій половині 1845 року Гааз переобладнав студію, покращив якість фотографування, а ціни – знизив. «Фотографія» його розташовувалась в самому центрі, на розі вулиць Садової та Преображенської; згодом Гааз перебрався до будинку Генцеля на Поліцейській вулиці.
1857 року його фотографії на папері коштують лише 7 рублів. З’являються й перші конкуренти, адже 1860 року «фотографій» нараховується в Одесі вже п’ять, але Гааз залишається першим і незмінно успішним. 1866 року популярний фотограф мав достатньо заощаджень, аби викупити великий дім на Поліцейській.
А ще кілька десятиліть потому ціни стали вже зовсім демократичними, фотографія «пішла в народ», і фотографічні заклади розповзлися по всьому місту – з’явилися на Пересипу, Молдаванці та Слобідці. Одеса ж ще довго тримала першість у сфері фотографії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
«Це не сенсація»: Красножон пояснив, що насправді знайшли на Приморському бульварі
Придворний фотограф грецької королеви з Одеси
У переліку комерційних «фотографій» міста Одеси за 1890 рік знаходимо вже десятки імен. І хоча переважають там місцеві євреї (ті ж самі Вайнштейн, Готліб), з’являються і більш екзотичні для Одеси персонажі. Наприклад, турецький підданий Іван Антонопуло, який перебрався в Одесу з Таганрога 1871 року та зрештою пропрацював тут майже 40 років.
Перші 10 років Антонопуло фотографував одеситів у скромному ательє в будинку Грецького училища на розі Дерибасівської та Катерининської вулиць. Поступово на паспарту робіт Антонопуло починають з’являтися завойовані ним нагороди: медаль Одеського товариства образотворчих мистецтв, нагорода на Всесвітній виставці в Парижі (1878), від міста Одеси на фотографічній виставці (1890), на сільськогосподарській виставці в Одесі та національній в Парижі.
Та, звісно, головним успіхом Антонопуло стали вдалі портретні знімки членів царських сімей Європи. Після цього наприкінці 1870-х років він був ушанований звання «Придворного фотографа ЇЇ Величності Грецької Королеви».
1883 року фотоательє Антонопуло переїхало до будинку Новікова на розі Дерибасівської та Рішельєвської вулиць. Раніше тут працювали фотосалони маститих фотографів Рауля та Феодоровця. Тож адреса ця одеситам була добре знайома, а щодо імені – то в Антонопуло було достатньо відоме своє.
Царські родини тепер вже малоцікаві, але фотомайстер Антонопуло залишив нам безліч колоритних фотопортретів відомих та невідомих одеситів. Він сфотографував у 1896 році спортсмена-велосипедиста Сергія Уточкіна, майбутнього авіатора, того самого, про якого писали колись: «Якщо є в Одесі два популярні імені, то це імена бронзового Дюка, який дивиться над бульварними сходами, та Уточкіна».
Того ж року він сфотографував Валеріана Лігіна – професора механіки й Одеського міського голову за сумісництвом. І професора Новоросійського університету, видатного хіміка Олександра Вериго. І відомого одеського художника Євгена Буковецького з учнями художнього училища.
Був створений цілий фотографічний проєкт — «Одеса та околиці міста. Путівник. Фотографії Антонопуло». На жаль, сьогодні цей путівник неможливо знайти навіть у приватних одеських зібраннях. Але збереглися чудові ландшафтні знімки майстра. Наприклад, вид Дерибасівської від рогу Гаванної, з будинком Ведде (колишній «Будинок книги»).
1899 року на Дерибасівській збудували «Пасаж», де відкрився другий фотосалон Івана Антонопуло. Тут майстер працював ще майже 20 років поспіль, а після його смерті нові власники залишили на вивісці прізвище засновника. І «Антонопуло» знову продовжив роботу.
Одеський фотограф передбачив усе!
Карл Мігурський – фотограф-бізнесмен із XIX століття, який дуже нагадує наших сучасників. Сьогодні чимало підприємливих молодиків відкривають курси, де вчать «презентувати себе», писати тексти чи духовно зростати, – і заробляють на цьому непогані гроші, паралельно торгуючи мерчем зі своїм зображенням. Хоча, на відміну від них, Мігурський справді досконало знав свою справу.
У 1855 році Мігурський закінчив престижний заклад того часу – Одеський Рішельєвський ліцей, після чого два роки працював секретарем та вчителем Головного училища садівництва в Одесі. Майбутню справу життя – фотографію – він засвоював приватно, починаючи ще з ліцейських часів. Вже за два роки цей амбіційний юнак-самоучка відкрив цілий Фотографічний інститут в Одесі.
Невеликий двоповерховий будинок інституту знаходився на Поліцейський вулиці, неподалік Рішельєвської. Цей дім існує досі, хоча нині з’єднаний із сусіднім. Чи не був інститут черговою одеською аферою? Схоже, що ні. Олександр Дерибас у спогадах про стару Одесу зазначив, що цей «красень поляк мав в Одесі інститут, з якого вийшло багато прекрасних учнів». Курс навчання в інституті Мігурського коштував від 50 до 250 рублів, залежно від обраної кількості занять.
Разом з інститутом було відкрито власне «Фотографію» та спеціалізований магазин. Тут пропонували клієнтам усі можливі фототовари та послуги:
«Машини та хімічні продукти для фотографування. Навчання фотографії. Комісія та відправлення фотографічних приладь. Портрети чорні, від 3-х до 25 срібних карбованців. Портрети розфарбовані від 10 до 50 рублів сріблом. Візитки з портретом: дюжина – 12 рублів, 2 дюжини – 16 рублів, 4 дюжини – 25 рублів, 100 карток – 50 рублів сріблом».
Підручник з фотографії (написаний, звісно, самим Мігурським) можна було купити там за 6 рублів сріблом. Також приймали замовлення на: «хромофотографії, мікрофотографії, фотографії на порцеляні, емалі, дереві, кістці». Додати б сюди друк на чашках і футболках – вийшло б вже зовсім сучасно!
Фотографії Мігурського, які були зроблені в 1860-х та 1870-х роках, добре збереглися. Цей фотограф залишив нам знімки поетапного будівництва першої естакади в Одеському порту. Його фото із серії літографій художника Вахренова відобразили моменти єврейського погрому в Одесі 1871 року. Він же зняв з даху дома Папудових історичне відкриття фонтану поряд із собором на честь спорудження одеського водогону.
Невтомна людина, завжди в гущині подій, Мігурський не пропустив і війну того часу – русько-турецьку. На фронт він вирушив зі своїм фотоапаратом і встиг зафільмувати чимало воєнних епізодів. Він вижив і повернувся в Одесу, де знов продовжив справу всього життя: фотографування.
Сьогодні, коли ми щодня робимо сотні кадрів на кожен смартфон, цікаво згадати, як і з кого все це починалось. Адже саме ці перші фотомайстри – винахідливі, зухвалі, відважні – назавжди зберегли для нас обличчя, характер і колорит старої Одеси.
(За матеріалами книги «Історії одеських підприємців XIX-XX ст.»)
Читайте також:
- Як в Одесу контрабандою завозили розум: місто, яке стало книжковою столицею
- Одесі 2500 років? Що показали нові археологічні розкопки
