Ключові моменти:
- Фестиваль «Одесі 611» присвятили першій письмовій згадці про Коцюбіїв у 1415 році
- На кількох локаціях Одеси відбулися виставки, перформанси та історичні дискусії
- Учасники фестивалю говорили про багатовікову історію міста поза імперськими міфами
- Подію супроводжували мистецькі акції, екскурсії та майстер-класи
Тему справжнього віку Одеси останніми роками дедалі активніше обговорюють не лише історики, а й самі одесити. Фестиваль «Одесі 611», присвячений першій письмовій згадці про Коцюбіїв у 1415 році, став ще одним майданчиком для цієї розмови. Подію відвідала журналістка «Одеського життя» Марія Котова — вона поспілкувалася з учасниками, організаторами та гостями фестивалю, а також зробила світлини для читачів. У центрі уваги були історичні джерела, музейні проєкти, мистецькі перформанси та дослідження, які повертають Одесі її значно глибшу історію — поза межами імперських міфів про «молоде місто».
Місто старше, ніж здається
Дерибасівська цього дня була незвичною. Між звичним міським гамором звучали розмови про Коцюбіїв, Хаджибей, стародавні морські шляхи та шість століть історії, про які ще донедавна знали небагато одеситів. Саме тут відбувся фестиваль «Одесі 611» — подія, яка вже третій рік поспіль об’єднує істориків, митців, письменників, музейників та всіх, кому небайдужа справжня історія міста.
Протягом дня на чотирьох локаціях проходили виставки, творчі зустрічі, дискусії, майстер-класи та мистецькі акції. Але головною темою фестивалю стало переосмислення минулого Одеси та повернення до її значно глибшого коріння.
Кураторка фестивалю Вікторія Кравченко наголошує: головна мета заходу — нагадати про дату, яка має особливе значення для Одеси.
— Уже третій рік поспіль ми разом із проєктом «Одесі 600» та громадською організацією «Одесі 600+» проводимо фестиваль, присвячений 19 травня 1415 року — дню першої письмової згадки про наше місто, — розповідає Вікторія Кравченко.
За її словами, фестиваль став не просто серією культурних подій, а великим майданчиком для діалогу про історичну спадщину Одеси.
— Ми хочемо показати місто з іншого боку. Саме тому підготували виставки, лекції, дискусії та творчі проєкти, які допомагають подивитися на історію Одеси ширше, ніж це прийнято в офіційних версіях минулого.
Особливу увагу гостей привернула масштабна виставка проєкту «Одесі 600+», розміщена одразу на кількох локаціях. Експозиція розповідає про Коцюбіїв — Хаджибей, розвиток друкарської справи та культурні процеси, які формували місто задовго до XVIII століття.
— Ми плануємо розширювати цю виставку та показувати її не лише в Одесі, а й по всій Україні та за кордоном, щоб якомога більше людей дізналися про справжню історію нашого міста, — зазначає кураторка.
Мистецтво як розмова про історію
Однією з найбільш незвичних подій фестивалю став перформанс театру «Лютий». Замість традиційної вистави глядачам запропонували стати безпосередніми учасниками художнього висловлювання.
Режисерка театру «Люти» Галина Джикаєва пояснює, що метою було не дати готову відповідь, а спонукати людей замислитися.
— Перформанс — це не театр у класичному розумінні. Тут немає завдання щось буквально передати чи пояснити. Це висловлення, саморефлексія, дослідження теми через дію та емоцію, — говорить вона.
Одна з учасниць акції стояла з вишиванкою та пропонувала відвідувачам відрізати від неї частину тканини, якщо вони погоджуються із певними історичними твердженнями, що Одесі буде 232 роки. Проте більшість людей не наважилася зробити цей крок.
— Сміливості вистачило лише одній жінці, яка відрізала маленький китичок. Багато хто відмовлявся. Люди не хотіли висловлювати свою позицію через дію, хоча охоче говорили про неї словами, — згадує режисерка.
Ще одна частина перформансу була присвячена історії Хаджибея. Акторка тягнула Дерибасівською важкий мішок, символічний «подарунок імперії», та зачитувала історичні документи про включення міста до складу Російської імперії.
Такі художні образи викликали у глядачів найрізноманітніші реакції — від здивування до палких дискусій.
Друге життя старих речей
Фестиваль став не лише майданчиком для розмов про минуле, а й простором для творчості.
У кав’ярні-книгарні «Паперове життя» та музеї-кав’ярні «Стара Одеса» відбулися майстер-класи з традиційної вибійки — старовинної техніки нанесення орнаментів на тканину.
Майстриня Ірина Чумаченко, яка приїхала до Одеси з Херсона, знайомила учасників із давнім ремеслом, що сьогодні переживає справжнє відродження.
— Вибійка — це нанесення малюнка на тканину вручну за допомогою спеціальних штампів. Так можна прикрашати практично будь-які речі: сорочки, хустки, торби, футболки. Це мистецтво, яке залишається частиною нашого повсякденного життя, — розповідає майстриня.
Особливістю майстер-класу стала екологічна складова.
— Ми принципово не брали нових речей. Учасниці приносили те, що вже давно лежало вдома без використання. За допомогою вибійки ми давали цим речам нове життя. Це і творчість, і турбота про довкілля водночас, — каже Ірина.
Подорож у Коцюбіїв
Завершальним акордом фестивального дня стала екскурсія колекцією музею-кав’ярні «Стара Одеса», яку провів засновник музею Петро Манелис.
Його розповідь переносила слухачів на шість століть назад — у часи князя Вітовта, боротьби за чорноморські торговельні шляхи та народження Коцюбієва.
Саме тоді, у XV столітті, на березі Чорного моря вже існувало місто-порт, яке відігравало важливу роль у міжнародній торгівлі.
Одним із найважливіших історичних свідчень залишається згадка видатного польського історика Яна Длугоша про те, що 19 травня 1415 року з Коцюбієва до обложеного Константинополя вирушили п’ятнадцять суден із зерном.
— Ми хочемо, щоб одесити пам’ятали: історія нашого міста почалася не двісті років тому. Одеса має значно глибше коріння, а Коцюбіїв є невід’ємною частиною її справжньої історії, — наголошує Петро Манелис.
У музейній експозиції поруч зі старовинними картами, реконструкціями та архівними матеріалами представлені роботи сучасних художників, які через мистецтво переосмислюють історію Коцюбієва — Хаджибея — Одеси.
Картини, графіка та авторські інтерпретації минулого ніби відкривають двері в іншу епоху — туди, де під шум хвиль народжувалося місто, яке сьогодні знає весь світ.
Більше, ніж фестиваль
«Одесі 611» став не просто культурною подією. Він перетворився на своєрідну подорож у часі, під час якої історія перестала бути сухими датами зі шкільних підручників.
Вона ожила в театральних перформансах, музейних експонатах, художніх полотнах, літературних дискусіях і навіть у візерунках, надрукованих на тканині.
І, мабуть, головне досягнення фестивалю — те, що він змусив багатьох замислитися: скільки ще нерозказаних сторінок приховує історія міста біля моря, якому цього року виповнився вже 611-й рік.
Раніше ми шукали відповіді на питання: Одесі — 200 чи 600 років? Як перестати сваритися через вік Одеси.
Читайте також: Одесі — 611 років: відкрилася виставку про справжню дату народження міста
Фото авторки
