Ключові моменти:
- Ветеран війни Петро Поліщук після поранення разом з дружиною відкрив сімейну сироварню
- Розпочати власну справу йому допоміг грант від держави
- Вся продукція виробляється з молока власного стада корів
- Родина планує розширювати виробництво: створити сиросховище та дегустаційний простір
Ветеран російсько-української війни Петро Поліщук разом із дружиною Людмилою перетворили захоплення сироварінням на повноцінну сімейну справу. Матеріал підготовлений на основі розмови з родиною, даних про державну грантову програму для ветеранів «єРобота», а також інформації Одеської ОВА про підтримку локальних крафтових виробників і ветеранського підприємництва.
Сьогодні крафтове виробництво в Україні продовжує зростати навіть у прифронтових регіонах. За даними Міністерства економіки та урядової програми «Власна справа», тисячі ветеранів і членів їхніх родин уже скористалися грантами для запуску малого бізнесу.
Татове щастя – велика родина
Петро та Людмила побрались 2003-го. Тоді ж придбали на околиці Концеби півторастолітню хатину та завели невеличке господарство.
Через рік в них народився син Денис – тепер він закінчує Одеське військове училище й невдовзі захищатиме Вітчизну. Через десять літ народилася і донечка Іванка. 3 травня світ побачила і Василинка. 42-річний щасливий татусь щиро радіє, що буде кому передати родинну справу.
Школярці Іванці подобається допомагати татові торгувати на ринку сирно-молочною продукцією й пасти корів. Коли батьки пораються по господарству, готує їм вечерю, днями навіть напекла чебуреків. Та мріє дівчина стати ветеринаркою, щоб лікувати тварин, насамперед, власне стадо корів.
Від каструльки – до справжньої сироварні
Поліщуки завжди тримали корів. Молоко здебільшого здавали заготівельникам, щоб мати кошти на прожиття. Частенько господиня Людмила балувала рідних сирними смаколиками.
Твердий сир, який смакував дітям краще, ніж з магазину, виробляла у невеликій каструльці.
Тож коли глава родини 2023-го повернувся з війни зраненим та з інвалідністю, на сімейній раді вирішили зайнятись саме сироварінням. За виручені від продажу автівки гроші купили шість нетелів та звели добротну ферму.
Нетель – це тільна (вагітна) телиця, тобто молода самка великої рогатої худоби, яка завагітніла вперше і ще не мала отелення.
Як каже ветеран, за підтримки Центру зайнятості вони склали бізнес-план, сам він пройшов бізнесові курси, відкрив ФОП. За допомогою державного гранту на відкриття власної справи для учасників бойових дій у 250 тисяч гривень переобладнали під сироварню літню кухню, придбали апарат для варіння сиру, камери для його дозрівання, пастеризатор, доїльні апарати тощо.
Мама Люда не перестає навчатись
Пані Людмила – офіційний сировар «Родинного Екодару» – технологію гастрономічної справи опановувала по книгах, на кулінарних сайтах, вчилася на власних помилках. Омріяного результату досягла завдяки навчанню у «Школі сиру» Тетяни Дядечко. Тепер вона майстерно виробляє тверді, напівтверді, м’які та унікальні крафтові сири за власними або старовинними рецептами української та європейської кухонь.
Подружжя успішно представляло свою продукцію на традиційних форумах-ярмарках «ОдесаКрафт», що об’єднують локальних крафтових виробників, підприємців та експертів. За свою продукцію підприємець Петро Поліщук отримав подяку від ОВА за економічний розвиток Одещини.
І сьогодні пані Людмила продовжує вчитися та вдосконалюватись. Торік навчалася логістиці та маркетингу в «Крафтовій майстерні Одещини». Зараз – кулінарії в Савранському північному професійному коледжі, потім планує підвищити фах у виші харчових технологій.
«Сири виготовляємо лише з молока від власних корів»
Концебівські сировари використовують виключно натуральне молоко з вільних випасів та працюють без штучних домішок.
– Смак сиру залежить від того, як утримуються та харчуються тварини. Щоб повністю контролювати процес та отримувати високоякісну продукцію, ми переробляємо молоко лише від своїх десяти корівок, – розповідає Людмила Поліщук. – Й щоразу кожна партія сиру за смаком відрізняється від попередньої.
Сир – це живий продукт. Смажений сир халумі, раклет, моцарела, камамбер, йогурти, сметана, ряжанка – усе натуральне, живе й зроблене з повагою до молока і покупця. Готуємо все чесно – як для себе і своїх дітей, бо ці продукти щодня стоять і на нашому столі.
Чому молоко – у корови на язику?
Продукція Поліщуків розпродається швидко, дехто спеціально приїжджає за нею в Концебу. І хто спробував цієї смакоти, той одразу відмовляється від магазинної молочки. Постійні покупці просять сироварів виготовляти і вершкове масло.
На жаль, Поліщуки його збивають дуже рідко, бо сировини не вистачає. Причина – відсутність достатньої кормової бази. А молоко, як мовиться, – у корови на язику. Тож сім гектарів батьківських паїв вони засіяли люцерною. Раніше мали два-три укоси сіна, тепер через засуху – півтора. Ще на трьох гектарах посіяли озимину для фуражу.
До речі, і влада виділила ветеранові війни п’ять гектарів невдоби під сінокіс та пасовище. Щоправда, їх ще треба окультурити і засіяти багаторічними травами. Зараз для випасу корів Поліщуки використовують кожну ділянку на околиці села. Нещодавно для випасу корів придбали електронного пастуха.
Смачна справа, яка рятує після поранення
Пані Людмила тішиться, що їм вдалося не лише започаткувати перспективну родинну справу, а й головне – врятувати чоловіка від посттравматичного синдрому, отриманого внаслідок важкого поранення.
– Врятувати психоемоційний стан чоловіку допомогли турбота рідних і трудотерапія. Спершу будівництво ферми та оснащення сироварні, тепер порання худоби, заготівля сіна, базарування, – повідала пані Людмила. – Петру буває важко працювати, але попри біль він виконує важку чоловічу роботу, і мені завжди допомагає.
Кохана й турботлива дружина, яка щойно втретє стала мамою, наразі доглядає за маленькою та не полишає щоденні справи.
І сподівається облаштувати підвал, де гурмани дегустуватимуть сири, та невеличку крамничку «Родинний Екодар».
– Мрію про погріб для дозрівання сиру зі спеціальним мікрокліматом. Сподіваюсь, що років за п’ять розширимо сироварню і збудуємо сиросховище, – поділилася планами Людмила Поліщук.
Крім розширення кормової бази подружжя займається поліпшенням продуктивності дійного стада.
– Для підвищення надоїв та якості молока ми розпочали селекційну роботу: схрещуємо джерсейську, айрширську та швіцьку породи корів. Вже маємо результати і невдовзі сподіваємося вивести місцеву породу – концебівську, – розповіла пані Людмила.
Бойовий шлях сировара
- З початком великої війни будівельник Петро Поліщук добровольцем став на захист Вітчизни.
- Воював у лавах 28-ї механізованої бригади. Спершу – в роті забезпечення, потім – навідником ручного протитанкового гранатомета (РПГ), а згодом перейшов у штурмовики.
- Навесні 2022-го старший стрілець з побратимами обороняв Посад-Покровський, де бійці зупинили просування ворога на Миколаїв, та змогли прорвати оборону противника.
- Петро Поліщук боронив країну під Бахмутом, Курдюмівкою, де за кілька днів знищили більшу частину 57-ї бригади росіян, Озерянівкою тощо.
- Якось удвох із побратимом Андрієм з Балти три дні утримували позиції від «м’ясних» штурмів ворога.
- Пережив приліт у бліндаж 120-міліметрової міни. Тоді присипаного землею і контуженого солдата врятували.
- Поранення отримав під Озерянівкою. Осколок ворожої міни розтрощив йому хрящ між колінною чашечкою (надколінком) та стегновою кісткою.
- Попри важке поранення воїн після лікування повернувся у стрій, але через погіршення фізичного стану вимушений був списатися.
- Лікарі діагностували Петру Поліщуку прогресуючий артроз колінної чашечки, що в майбутньому потребує заміни суглоба. Також в нього поступово погіршується слух через стрільбу з РПГ, а отримані контузії викликають жахливі головні болі.
Раніше «Одеське життя» розповідало як ветеранам повернутися до мирного життя – досвід Савранської громади на Одещині.
Читайте також: «Не лізьте в душу» – ветерани та родини військових з Одещини відверто розповіли про полон та втрати
На знімках: Петро Поліщук на бойовій позиції; Сировари Поліщуки; На ярмарку крафтової продукції; На фермі; Асортимент сирів «Родинний Екодар»
