Як у казці: з кухні – на бал
Через проблеми зі здоров’ям мешканка Болграда Ірина Попова ніде не працювала. Втім, вона взяла на себе всі домашні клопоти. А особливо їй до душі поратися на городі.
– Я просто обожнюю працювати на землі, власноруч вирощувати овочі та зелень – це дуже захоплива справа, – емоційно каже Ірина, і її очі світяться радістю. – Важливо й те, що це допомагає економити сімейний бюджет, адже на ринку ціни на овочі зараз «кусаються». Але рік тому мене спіткало велике горе – пішов із життя мій чоловік… Постало питання – як жити далі? І на що жити? Тоді я наважилася влаштуватися на роботу. Мене прийняли до Болградського дитячого садка №11, тепер працюю на кухні посудомийкою. Ніколи б не подумала, що зможу все встигнути – і на роботі, і вдома. Але, знаєте, справляюся! Робота в колективі стала для мене ковтком свіжого повітря – усі дівчата такі добрі, чуйні.
До речі, коли я отримала запрошення поїхати до сусіднього міста на «Вечір сяйва», а це був робочий день, працівники кухні без вагань відпустили мене і перемили за мене увесь посуд.
Цього дня Ірина ніби стала героїнею казки про Попелюшку, яка потрапила на бал. Але замість карети була прогулянка на білому лімузині. А які овації працьовита пані почула на свою адресу, коли йшла по червоній доріжці, наче зірка Голлівуду! На завершення всіх почесних королів і королев вечора чекав банкет, концерт та веселі аніматори.
Два дипломи та щире серце
Жителька Болграда Оксана Ялома має деякі порушення опорно-рухового апарату, що не завадило їй отримати два дипломи, один з яких – за спеціальністю «бухгалтер».
Як людина, яка постійно читає, вивчає законодавство, вона стала справжньою «енциклопедією» для членів громадської організації, що об’єднала в Болграді людей з інвалідністю.
– Мені часто телефонують земляки з усілякими питаннями про пільги, субсидії тощо, – розповідає Оксана. – І хоча останнім часом після перенесеної хвороби мені важко розмовляти, я намагаюся надати консультацію щодо кожного питання. Підказую, до яких інстанцій потрібно звертатися, які документи підготувати.
Оксані подобається, коли члени громадської організації збираються на «вогники», розповідають про свої досягнення і хобі, адже людям з інвалідністю часто не вистачає спілкування.
– Я приїхала до Рені на «Вечір сяйва» вже втретє, бо дуже люблю мандрувати, – розповідає Оксана. – Коли була молода, побувала у багатьох містах України. Подорожі – це нові враження, знайомства, знання. Вважаю, що потрібно намагатися жити повноцінним життям навіть зараз, під час такої страшної війни.
Нерідна, але сестра для самотнього пенсіонера
Мешканець міста Рені Микола Яшков уже п’ятнадцять років живе один – дружина померла, а сини вже років тридцять живуть за кордоном.
– Я все життя пропрацював у Ренійському порту докером, став заслуженим донором України, – розповідає про себе пенсіонер. – Але з роками моє здоров’я погіршилося, отримав інвалідність. Цього року мені «стукне» 70 років, важко ходити, тому сини купили мені квартиру на першому поверсі. Але недовго я був на новому місці – повернувся до старої квартири на четвертому поверсі. Хоч мені й складно ходити, але тут все нагадує про щасливе життя, коли вся родина була разом. Я не зміг би впоратись по господарству, якби не моя добра помічниця Людмила Полівенко.
Це жінка дивовижної душі. Вони з чоловіком Юрієм створили патронатну сім’ю. У неї під опікою завжди п’ять-шість дітей. Попри це, вона знаходить час і для мене – приносить продукти, ліки. Я навіть не звертаюсь до соціальної служби – поки справляємось. Дуже люблю її пиріжки – Люда і для своєї сім’ї їх готує, і мені приносить. Взагалі вона чудова господиня та мама. Я люблю, коли вона до мене заходить з дітьми. Для мене вони немов онуки. Деякі люди думають, що Люда – моя родичка. На жаль, це не так. Просто колись по сусідству мешкав її старший брат, ми товаришували. Він вже пішов із життя, і тепер Людмила опікує мене, чужу людину, як свого брата. Отака у неї щира душа.
Читайте також: «Вечір сяйва» для особливих людей: у Рені пройшло свято з лімузином і червоною доріжкою
