Крім того, що сьогодні, 31 жовтня, 250-й день війни, не слід забувати, що в цей день багато хто відзначає трохи специфічне, але в той же час таке містичне та привабливе свято Хелловін – день, в який так чи інакше прийнято згадувати нечисту силу.
І, здається, сьогодні – цілком слушний день для того, щоб згадати про найвідоміші одеські привиди.
Одеський фольклор полягає не лише у мові та піснях. Одесити мають навіть свої привиди, а похвалитися цим може не кожне місто. За розповідями знавців неофіційної історії Одеси, зустріти фантомів можна як на вулицях, так у музеях та театрах.
Сюжет вистави повторився у житті
Здебільшого в Одесі привиди мирні, з почуттям гумору – загалом чисто одеські. Розповідають, що Аркадією, наприклад, «стріляючи» цигарки, іноді ходить моряк з броненосця «Потьомкін», а в одеському цирку блукають неспокійні душі циркових знаменитостей. Але найбагатшим на представників гірського світу вважається Оперний театр. Він був приречений стати містичним місцем ще на етапі проектування: серед інших проектів архітекторів Фельнера і Гельмера наш театр носив тринадцятий номер.
Ще до революції у стінах найкрасивішого театру країни сталося вбивство – актор просто на сцені зарізав свою дружину. Сталося це під час опери Леонкавалло «Паяци», яка, як відомо, і побудована на схожому сюжеті. Один з акторів заїжджої трупи приревнував свою дружину до колеги, і заколов її ножем – так само, як Каніо зробив це з Коломбіною.
Сталося це просто під час вистави на очах здивованої публіки. Жінки непритомніли, а чоловіки поривалися стягнути негідника зі сцени і здати владі. Актора заарештували просто на сцені, а після суду відправили на каторгу. З того часу в коридорах та гримерках оперного театру періодично почала звучати арія Каніо «Смійся, паяць», яка місцями переходила в зловісний регіт. Щоправда, після реконструкції, проведеної у театрі, примара замовкла, позбавивши співробітників задоволення послухати класику у його виконанні.
Гість оперного – Мишка Япончик
«Заглядає» до Оперного театру та іншого відомого персонажа одеської історії – Мишка Япончик, хоча частіше, як кажуть, його можна помітити в районі Молдаванки. При цьому одеситам він не шкодить, і ні в чому поганому після смерті помічений не був. Як відомо, головний бандит Одеси любив оперу, і історія, яку розповідають знаючі люди, скоріше комічна. Акторів Япончик поважав і навіть опублікував в одній із одеських газет оголошення, в якому закликав колег по цеху не грабувати служителів Мельпомени. Однак хтось із «підлеглих» до рекомендації «шефа» не прислухався, і одного вечора вщент обібрав Федора Шаляпіна, який приїхав на гастролі. Цього Япончик винести не міг.
Після «Фауста», де Шаляпін співав Мефістофеля, Мишко запропонував глядачам не розходитися. Підручні Япончика роздали їм кошики з тухлими яйцями і гнилими помідорами, а на сцену витягли грабіжника, що провинився, якого змусили співати куплети Мефістофеля. Після «виступу» глядачів попросили оцінити мистецтво співака, використовуючи те, що було під рукою. Ну, а Шаляпіну того ж вечора повернули все вкрадене.
Одеський оперний театр славиться не лише своїми привидами, а й загадковими виставами. Найвідоміший – опера “Бал-маскарад” Джузеппе Верді, в якій представлена версія вбивства короля Швеції Густава III. Спектакль часто супроводжувався незрозумілими явищами: то під час вистави згасало світло, то підлога починала тремтіти, то ще щось траплялося. Ходили чутки, що винен у цьому не лише заплутаний сюжет, а й образ відьми Ульрики, яка пов’язує світ живих та світ мертвих. Самі творчі люди у містику не вірили, і спектакль із репертуару не знімали.
Прихильниця Лесі Українки
У російському театрі кількість привидів значно поступається оперному. Тут мешкає лише одна примара – дух знаменитої Сари Бернар. Очевидці розповідали, що зірка бродить театральними коридорами в розкішному костюмі з якоїсь драми.
1881 року актриса побувала на гастролях в Одесі. Виступ актриси чимось не сподобався деяким глядачам, і вони після вистави, доки Бернар сідала в карету, освистивали її і навіть кинули у дверцята бруківку. А після смерті Бернар її примара стала з’являтися в російському театрі. До речі, камінь, яким запустили в карету, актриса наказала покрити лаком і зберігала його на письмовому столі аж до смерті.
Не оминули примари своєю увагою і музеї. Пальма першості за кількістю всяких містичних історій належить Літературному музею. Колись у будівлі розташовувалися танцювальні класи. Під час занять, як за вікнами вечоріло, раптом гасли свічки, лунав шепіт і легкі кроки, наче гості продовжували танцювати. Через якийсь час свічки самі по собі знову запалювалися. При цьому кавалери блідли, а дами непритомніли. Власники танцкласів запросили священика, який освятив будівлю, але духів це не налякало.
Ще один фантом, який мешкає у стінах Літературного музею, навіть отримав власне ім’я – Рожева Дама. У бальній рожевій сукні таємнича дама, не звертаючи ні на кого уваги, танцює, а потім просто розчиняється у повітрі. Співробітники розповідали, що з особливою цікавістю вона якось розглядала експозицію Лесі Українки. Видно, творчість поетеси справила враження на невгамовну примару.
Камін та привид Павла
Як і у всіх подібних спорудах, у Воронцовському палаці живуть свої фантоми. Найвідоміший – примара російського вінценосця Павла I, убитого змовниками в Михайлівському палаці в Санкт-Петербурзі. Щоправда, примара імператора з’являється лише одну ніч на рік – 12 березня, у річницю власної смерті.
Кажуть, що Воронцовський палац – єдине місце у світі, де з’являється привид Павла. Чому для своїх явищ він обрав саме Одесу, невідомо. Можна припустити, що всьому виною двері, віконниці та камін, який привезли з Михайлівського палацу. Можливо, імператор був настільки прив’язаний до свого майна, що не побажав з ним розлучатися і матеріалізується виключно біля улюбленого каміна.
Соньку бачили у парку Шевченка
Не забуває Одесу та знаменита Сонька Золота Ручка. Її «сфера діяльності» – парк Шевченка, алеями якого вона сумно бродить, зрідка зупиняючись і дивлячись у бік порту, звідки пролягав її останній шлях на Сахалін. Щоправда, одного разу вона відступила від свого «маршруту» і проїхала від Шевченка до Французького бульвару на таксі, розплатившись з водієм дорогоцінним каменем, який дістала з-під нігтя. Чи це правда, сказати важко, проте ця історія також поповнила скарбничку одеських легенд, які так дбайливо зберігають жителі міста.
Читайте також: Одесса мистическая: дорога смерти, вездесущие призраки и сердце в колбе (фото)
Ірина Сорокіна
