Стоїть на цвяхах, витягує звуки з тибетської чаші, грає на варгані, сидить у позі лотоса, медитує. Знайомтеся: житель міста Рені, у минулому – прикордонник, учасник АТО, моряк, який ходив у зоні розбійних нападів сомалійських піратів, Олександр Безверхній.
Що робити, щоб бути «фреш»?
На сьогодні Олександр працює вантажником у пекарні.
— Фізичні навантаження – це добре. Так, зарплата маленька, але мені багато не треба, — каже Олександр.
Йоги – це люди, які щодня приділяють увагу духовному зростанню, самовдосконалення для них – це спосіб життя.
— Не потрібні вілли, багато їжі, кілограми золота та ще щось, – каже Олександр. — Радієш простим речам. У тебе, наприклад, є магія ранку, коли ти можеш, прокинувшись, зробити зарядку, пройтися, побачити красу природи. Емоція – це душа. І це – головне. Якщо, образно кажучи, матрьошка складена у правильній ієрархії: «душа – розум – тіло», то немає жодних протиріч. Але коли тілу підпорядковані душа, дух, розум, інтелект, тоді і починається безлад. Тоді й бачимо цей деградаційний чи демонічний шлях розвитку, коли треба забирати для того, щоб багатіти. Адже можна випромінювати, віддавати те, що маєш, і отримувати в рази більше, і почуватися щасливим. Головне жити насичено та активно, щоб не застоювалася енергія, щоб ти був фреш, свіженький.
Через гру дізнався про карму
З дитинства Сашкові було цікаво все нове. З товаришами танцював брейк-данс. Захоплювався історією – і після закінчення школи вступив на історичний факультет педінституту. Але вже з другого курсу його відрахували за пропуски.
— Стало нецікаво, — каже Олександр. — Було буквально три викладачі, на лекції яких я з цікавістю ходив. А коли немає чогось нового для тебе, то немає й мотивації. Але студентська пора – це бурхливе життя, це майже вседозволеність: ти відірвався від сімейного кола і можеш витворяти все, що завгодно. І це мене захопило. Тоді я почав грати на автоматах, вживати пиво. Комп’ютерні ігри дуже захопили: грав у «Лінейдж», де було і емоційне наповнення, і різноманітність. Грав до третьої ночі. Там настільки широкий спектр емоційного насичення, що дійсно на певному етапі життя гра просто забрала фокус уваги на себе.
Читайте також: Куди віддати дитину: секції та гуртки для дітей в Одесі
— Сашко, невже не було розуміння, що це лише віртуальне життя? Чому людина обирає гру, а не реальність?
— Це легший спосіб, тобі нікуди не треба йти. Але що таке ігроманія? Це віддача свого потенціалу до рук третьої особи. Ти живеш лише тим, що там отримуєш. Для реального життя це просідання. Люди в молоді роки не усвідомлюють, що їхній ресурс хтось забирає. Точніше, вони самі віддають його. А якщо ти замолоду вже витратив основний ресурс, потім на тебе чекає або мляве життя, або починається процес самознищення. Багато хто на цьому етапі просто не справляється. Я вчасно зрозумів, що є реальне життя, і воно яскравіше, ніж будь-яка вигадана гра.
Але через гру я багато чого зрозумів. По-перше, я дізнався про карму. Знаєте, у ході життя нам транслюються знання у будь-якому форматі. Можливість зрозуміти не у всіх людей виникає в моменті, але «зарубочки» робляться – для того, щоб ти зміг потім повернутися та переглянути, з чим зіткнувся і як з цим можеш працювати, навіщо це тобі.
По-друге, гра – це тренування концентрації. У цьому я тепер дам фору будь-кому. По-третє, я зрозумів: якщо ти приділяєш дуже багато часу якомусь процесу, ти досягнеш певних висот.
Читайте також: Психологічні вправи, які знижують тривожність: поради шкільного психолога для батьків і дітей
— Мені подобається ваше вміння з усього отримувати уроки. А як ви, закінчивши згодом Дніпропетровську академію економіки та права, потрапили до прикордонних військ?
— Мама мені казала: в армії дисципліна — сходи, ти чоловіком станеш. А в мене було моторошне неприйняття армії. Потім мені підказали, що можна піти не на термінову службу, а підписати контракт. І в 2011 році я почав служити у прикордонних військах. Ходив по «зеленці», був на різних ділянках кордону.
— Тоді це було мирне життя. Але настав 2014-й. І ви стали учасником АТО, потрапили у зону бойових дій.
— Я на той час служив на прикордонній заставі на Росєйці. Прийшов кадровик: «Хлопці, у нас телеграма, тягніть жереб». Ну, я витяг. Мені випав шанс подивитися зсередини, як це відбувається. І що відбувається. Ракета до сусіднього будинку прилетіла: у цей момент усвідомлюєш, що зараз може прилетіти у твій бліндаж – і все. Смерть – це частина життя, рано чи пізно ми віддамо свої тіла. Це розуміння дає просвітлення.
— Що відчуває людина зі зброєю в руках?
— Коли на навчальних стрільбах стріляєш у ціль, це просто захоплює. Але коли доводиться стріляти по живих цілях — це божевільний адреналін. Були ситуації, коли пробуджувалась така лють, така божевільна сила, що можеш убити навіть без зброї. Ти відчуваєш страх людини – і це концентрована життєва енергія. Ти відчуваєш такий кайф, що не потрібні наркотики.
Багато людей, повертаючись з війни, стикаються з цілим пакетом «гачків» як психологічного, так і енергетичного характеру, і потім вони просто не можуть сидіти вдома. Вони спіймані на цей «гачок» — їх тягне назад, туди. Тому що голод дуже сильний. Адреналін – це наркотик. Якщо не замислюватись, якщо не ставити собі запитань, можна просто кайфувати – це дуже солодко. Я міг ще п’ятдесят років служити і почувати себе, як у раю. Але чим ти харчуєшся – тим ти зрештою і стаєш. Я зрозумів, чим я харчуюсь… І я пішов звідти. Точніше, я був звільнений за статтею «невідповідність».
— І стали моряком, причому ходили в рейси в так звану сомалійську зону — зону підвищеного ризику нападу піратів у Червоному морі та східній Африці. Чому?
— Спонукала мене до цього мрія відвідати Тибет. До речі, на плавбазі я жив із шістьма росіянами. І хоча вони мені нічого не говорили, у мене перші дні температура трималась 39 градусів – це була захисна реакція, війна на тонкому плані.
— У цьому житті ви були студентом, воїном, моряком, навіть директором трудового архіву. А ким ви були у минулих життях, якщо говорити про карму?
— Я був воїном, був священнослужителем – кілька втілень я бачив. Ось, наприклад, у Єгипті, коли підійшов до пірамід, зрозумів, що я вже тут був. Начебто розпаковується певний файл. Наші душі мають дуже великий досвід.
Якщо людина – воїн, треба йти захищати Батьківщину, і здобути урок. Але є люди, які там не на своєму місці, і це — жертви. Коли кожен буде на своєму місці, тоді буде порядок.
— Що для вас багатство? Духовна досконалість?
— Досконалість — це як кінцева мета, але це процес. Важливим є процес, в якому ти наповнюєшся радістю. Це творчий процес — ти наповнюєшся радістю тільки тоді, коли стаєш творцем чогось, або береш участь у співавторстві з іншими творцями.
Не важливо, чим ти займаєшся у житті. Головне, щоб тобі подобалося те, що ти робиш, і бути щасливим.
Ти можеш бути двірником і випромінювати благотворне тло. Один може так махати мітлою, що всі будуть у пилюці. А інший так прибере, що ніхто його й не помітить, але довкола – чистота.
— Але є обставини, на які наш умовний двірник не може вплинути.
— Так, є те, на що ми можемо вплинути, і те, на що не мати снаги. Якщо ви можете вплинути, то, будьте ласкаві, працюйте на піку своїх можливостей, увімкніть творчість – і отримуйте задоволення, енергію.
А ту грань, де ви не сильні, або думаєте, що не сильні, ви поступово маєте вивчити. Чому? Бо якщо ви зробите таку роботу, то, можливо, і на ті процеси почнете впливати.
Людей посадили на три центри: агресія, споживацтво та залежності – і тримають у цьому шарі, бо стадом легко керувати. Усі методики «розділяй і володарюй» дуже давно відомі.
Проте є люди, які володіють ясночуттям, ясновидінням, телепатією. Це процеси, які доступні людині, коли вона на піку. Ці люди можуть розуміти мову тварин, дерев.
— Думаю, ви осягнете ці науки. Але точно чотири людські мови знаєте – українську, молдавську, російську, англійську.
— У нас чудовий край, багатонаціональний. І якщо хтось починає протиставляти себе іншій національності, то це лише від невігластва – вирішіть свій комплекс неповноцінності для початку.
Якщо ти знаєш безліч мов, то ти громадянин землі. Немає жодних кордонів – кордони намалювали люди.
Читайте також:
