За радянських часів військові паради в Одесі не завжди були невід’ємною частиною святкування Дня Перемоги. Танки на вулицях міста 9 травня з’являлися далеко не регулярно. Проте в нашому місті жили ті, хто застав той самий історично перший «Парад Великої Перемоги», що відбувся на Красній площі в Москві 24 червня 1945 року. Пропонуємо вам оновлену статтю за 2011 рік зі спогадами очевидців.
З 2023 року в Україні не відзначають 9 травня. Замість нього, як і в Європі, 8 травня ми вшановуємо пам’ять мільйонів загиблих у роки Другої світової війни.
Також 8 травня українці вшановують «День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні». Це свято перейменовано з радянського Дня перемоги під час декомунізації у 2015 р. і перенесено на 8 травня. Мета таких змін — переосмислення тих подій і зміна акценту зі святкування на вшанування конкретних людей, які боролися з фашистською навалою. Офіційною емблемою Дня перемоги є червона квітка маку. Гаслом виступають слова «1939-1945. Ніколи знову» та «1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо».
До речі, вихідним днем 9 травня став далеко не відразу. Відпочивали в перші три роки, з 1945 по 1947. Остаточне рішення зробити цей день неробочим вирішили в ювілейному 1965 році.
Двадцятирічний одесит на першому параді
Перший Парад Перемоги відбувся 24 червня 1945 року в Москві. Серед інших по Красній площі марширували і 26 одеситів. Пишна урочистість тривала понад дві години, проте для її учасників усе пролетіло за лічені хвилини, — згадує артилерист Леопольд Косинський.
— Точно пам’ятаю, що лив дощ, — згадує він. — Я стояв у перших рядах. І коли Жуков із Рокоссовським наблизилися вітати з перемогою, вони пройшли за п’ять метрів від мене. Можете собі уявити, мені було всього 20 років, а тут маршали! А потім ми промарширували Красною площею. Для мене час тоді пролетів як одна мить…
Як проходили паради в Одесі
В Одесі, як і в багатьох інших містах СРСР, масштабні військові паради 9 травня стали традицією тільки з 1965 року. З середини сімдесятих військову техніку вже не залучали, обмежуючись урочистим маршем військовослужбовців, а найчастіше тільки курсантів військових вишів і Мореходки. Що ж стосується танків і гармат, то прості одесити бачили їх щороку 7 листопада, під час святкування чергової річниці Жовтневої революції.
Після розвалу СРСР про таке поняття як військовий парад до Дня Перемоги надовго забули. Що й казати, якщо перше велике проходження військової техніки на Куликовому полі одесити побачили 24 серпня 2008 року, в День Незалежності України. Воно ж виявилося останнім. А ось традицію парадів у День Перемоги відродили аж 2010 року. Тоді в ньому взяли участь 1200 осіб. Бруківкою Куликового поля урочистим маршем пройшли ветерани Другої світової, солдати й офіцери різних родів військ, курсанти військового ліцею.
Брали участь навіть російські військові. На великому десантному кораблі «Цезар Куніков» в Одесу прибуло 75 морських піхотинців. До речі, військово-морські сили ЗСУ потопили цей корабель 14 лютого 2024 року, тож біля причалів Одеського порту йому більше не стояти. «Одеське Життя» розповідало подробиці цієї успішної операції наших захисників.
Спогади одеситів
Для багатьох одеситів Парад Перемоги залишався в роки радянської влади центральним святом. Адже у святковій ході брали участь не тільки військовослужбовці, а й цивільні люди.
Леонід Плохотнюк, залізничник
— Зазвичай ми йшли від Потьомкінських сходів, після чого величезна колона розтягувалася по всій Пушкінській і йшла до Куликового поля. Усі навколишні вулиці перекривали військовими вантажівками. Якщо став у колону, то вже підеш до кінця, вийти з неї було дуже складно. Але з іншого боку, в такій масовості був і свій мінус. Величезна кількість людей бачила тільки спини тих, хто йшов попереду, а саме торжество так і не бачили. Та й потрапити на трибуни можна було тільки за запрошеннями, які розповсюджували на підприємствах.
Сергій Чилей, будівельник
— На самих парадах я не був, бо був маленький, проте чудово пам’ятаю, як пізно ввечері напередодні військова техніка йшла по Богдана Хмельницького на Куликове поле. Я з третього поверху розглядав танки, БТРи, тягачі з гарматами і величезні ракети на гігантських машинах. Вранці я ходив у булочну на М’ясоїдівській і щоразу бачив на асфальті сліди від танкових гусениць.
Олександр Симоненко, військовослужбовець
— Репетиції парадів відбувалися на Запасному аеродромі, аж до генеральної, а потім техніка й колони йшли через Іванівський міст, вулицями Мельницькою, Степовою, Богдана Хмельницького, Малою Арнаутською і збиралися на Пушкінській, звідки йшли на Куликове поле разом із колонами працівників від підприємств. Власне, на місце параду ми заходили на площу з боку братської могили жертв громадянської війни (між пам’ятником Леніна і трамвайною зупинкою) і потім йшли через площу вздовж вулиці Канатної і там розосереджувалися. Першими завжди йшли юні барабанщики та кадети, а замикали ходу колони від промислових підприємств.
Катерина Полякова, учителька
— Ми часто ставали учасниками парадів, оскільки увійти і приєднатися до колон було нескладно, навіть серед ветеранів. Адже було неважливо, хто ти, а головне — те, що ти відчуваєш у цей час.
Читайте також:
