«Павучихам» потрібні додаткові руки
Ірина Голобородько відкриває металеві дверцята до підвалу в одній із багатоповерхівок Ізмаїла. Тут всього одна кімната, яку жінка з 2022 року віддала під виробництво маскувальних сіток. При вході – подяки колективу«павучих» Ізмаїла від різних бригад. Поряд – стіл, за яким жінки розрізають спанбонд. А в глибині кімнати те, з чого все почалося, – дерев’яний щит з натягнутою сіткою.
Скоро прийдуть дівчата та продовжать зав’язувати стрічки. А поки нікого немає, Ірина, не гаючи часу, береться за плетіння. Велика війна триває чотири роки і стільки ж діє волонтерський цех з виробництва маскувального “павутиння”.
Найвідданіших справі «павучих» з початку плетіння залишилось десь 12-15 осіб. З жовтня минулого року працевлаштувалися три жінки, яких направила служба зайнятості, а з березня цього року громада вирішила посилити колектив ще трьома помічницями. Завдяки додатковим рукам зменшена черга замовлень на сітки від військових.
«Павутиння» виходить за межі підвалу
Діяльність кожної жінки зачіпає все більше і більше людей. Хоча деякі з них особисто не приходять працювати, але їх шлях все одно пролягає до «павучих».
Яким чином?
Оля Томілова раніше фарбувала тканини для цеху плетіння. З переходом на спанбонд необхідність в цьому відпала, але жінка продовжує фарбувати у відтінки «степу», «лісу» мішковину для виготовлення кікімор, які виробляє на дому Людмила Гузаїрова. Майже не буває такого дня, щоб Оля не завітала до підвалу, бо до «павучих» приносять бляшанки, парафін чи гроші, які призначені для неї, – жінка також виготовляє окопні свічки. А ще Ольга через соцмережі розповідає про важливу роботу «павучих». Сюди заходять волонтери, які забирають речі для відправки по Україні або навпаки – залишають, щоб передали далі.
Попит – на сітки великих розмірів
Останнім часом замовлення приходять на нестандартні маскувальні сітки – вісім на десять метрів. Раніше за такі сітки жінки не бралися, бо не вистачало рук. Навіть зараз, коли колектив став доволі великий, на виготовлення такої сітки потрібен тиждень або навіть більше. Радість зігріває серця жінок, коли військові присилають фото, як вони цією сіткою закривають все, що необхідно.
Найчастіше нові замовлення надходять через месенджери. «Павучихи» нікому не відмовляють. Їхнє «павутиння» прибуває по всій лінії фронту, – у Запорізьку, Херсонську, Сумську, Харківську, Донецьку області.
Про жінок-«павучих»
Надія Антонюк працює на підприємстві «Ізмаїльські електромережі», а після роботи щодня приходить сюди.
До плетіння долучилася велика родина вимушених переселенців – Людмила Мацьо та її дівчата. Трохи пізніше діти знайшли роботу в Ізмаїлі, а Людмила продовжує приходити кожен день, попри те, що доводиться йти багато кілометрів з іншого району міста.
– Зазвичай плетемо та спілкуємось. Кожна з нас – цікава особистість. А ще ми співаємо. Започаткувала спів Тетяна Лихогоденко – ізмаїльська майстриня, яка виготовляє ляльки-мотанки. Коли в нас є сітка та спанбонд, ми радіємо, бо зможемо комусь із наших хлопців допомогти. А от коли все закінчується, тоді починаємо переживати. Виручає взаємодопомога. Дівчата, які плетуть сітки в Палаці культури, з нами діляться. Одну ж справу робимо, – розповідає Ірина Голобородько.
Собака Стася і пастки для шахедів
Перша, хто зустрічає відвідувачів цеху, – це собака Стася. Ласкава та доброзичлива, вона приходить з Іриною, яка відгукнулася на клич зооволонтера Романа Таранухіна та забрала додому виснажену тварину, знайдену на вулиці. Понад два років Стася з Іриною приходять на роботу. Собака одразу влилася в колектив та виконує терапевтичну задачу – дарує свою любов.
Найбільше ж надихають жінок новини з фронту.
Нещодавно, наприклад, в сітку, яку вони сплели, вкотре потрапив ворожий шахед, заплутався в «павутинні» та втратив боєздатність. Українські військові його перепрограмували і відправили вже свою бойову одиницю назад, але вже працювати по ворогу.
Читайте також:
