Новини Одеси та Одеської області

Втратив руку, але залишився воювати: історія офіцерської мужності та великого кохання

Втратив руку, але залишився воювати: історія офіцерської мужності та великого кохання

Вони могли би познайомитися на рік раніше, ніж це сталося, та ще до початку широкомасштабного російського вторгнення зіграти весілля. Але доля розпорядилася по-іншому. Зустрілися не в 2020-му, а в 2021 році. Тільки почали будувати стосунки, як Владислава спочатку на місяць відрядили на навчання, а згодом – до району ООС.
З Донеччини офіцер повернувся наприкінці березня. Але не за плановою ротацією це сталося, а через трагічні обставини, пов’язані з безжалісною війною. Вже вранці 24 лютого внаслідок ракетного удару Владиславу відірвало ліву руку, але Тетяна дочекалася його. І всім смертям назло вони сьогодні знов поруч. Дивляться один на одного закоханими очима та добре усвідомлюють, що життя продовжується!

Знайомство на 30-річчя Незалежності України

Вона – вродлива із зелено-карими очима дівчина – розпочала свій шлях на посаді бухгалтера в одній із частин повітряного командування «Південь». У 2019 році перевелася до іншого місця служби. Не здогадувалася, напевно, що рівно за рік, влітку 2020-го, туди прийде високий на зріст, завжди підтягнутий, приємної зовнішності лейтенант.

Розминулися молоді люди в якусь мить. Але ситуацію виправив випадок. Вірніше, Ірина, яка проходила службу разом із Владиславом, та підтримувала добрі стосунки з Тетяною.

Наближалося 30-річчя від Дня проголошення незалежності України. «Чого б не відзначити це свято разом з друзями?» – промайнуло в голові в розумної жінки. Подумала та зробила, запропонувавши приєднатися того святкового дня до їхньої з чоловіком компанії ще й Владиславу та Тетяні. Вони погодилися та в такий спосіб і познайомилися в одному із затишних одеських кафе.

Владислав и Татьяна2

– Чи відразу сподобалася мені Тетяна? – усміхаючись, перепитує Владислав. – Звісно, так. А як така вродлива дівчина могла не сподобатися? Ну, гадаю, зараз життя зміниться. І головне – на краще, наповниться любовною романтикою. І раптом за два тижні після знайомства мене направляють на місяць у поля – на навчання.

Служба є служба. Владислав знав, на кого та заради чого навчався на офіцера. Та й Тетяна – людина військова, армійські порядки добре засвоїла. Відтак трагедії з цього ніхто не робив, але все ж таки розлучатися було шкода.

За місяць кавалер повернувся з полігону. Завітав з букетом квітів до коханої. Вони знов були поруч. Приглядалися одне до одного, а відносини між ними дедалі ставали більш міцнішими та гармонійними.

Але за півтора місяця настав час знов прощатися. Владислава вдруге відправляли у відрядження. І цього разу – до району ООС. Звичайно, що ні про яке відтермінування або скасування поїздки не йшлося. Тим більш, що офіцер вирушав на Донеччину за власним бажанням. Ще з літа 2020-го, відразу після закінчення Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, він наполегливо рвався саме туди.

Поранення дістав вже вранці 24 лютого

– Навіщо? Адже ж я – офіцер. І цілком закономірно вважав, що саме в районі ООС мав здобути необхідного бойового досвіду. А якщо я ставлю перед собою якусь мету, то обов’язково йду до неї. Ще відтоді, як обійняв офіцерську посаду, наполегливо подавав рапорти з проханням про відрядження на Донеччину. Але постійно на цьому шляху були якісь перешкоди. Готувався поїхати туди влітку 2021-го, але знов не судилося.

Читайте також: Герої наших днів: Від стармеха до морпіха та розвідника

Відтак, коли мені запропонували вирушити на схід наприкінці листопада, я був задоволений навіть попри те, що вдома залишав свою наречену, – поділився думками Владислав.

Вже будучи старшим лейтенантом, він прибув на Донеччину 24 листопада, де виконував обов’язки начальника обслуги відділення енергетичного забезпечення. Після чого розпочалася відповідальна та буденна робота щодо обслуговування дизельних генераторів, призначених для забезпечення якісною електроенергією спеціальної апаратури засобів ППО.

Зігрівало серце й те, що Тетяна щомісяця обіцяла відвідувати офіцера. Щоправда, на Новорічні свята, як планувалося, приїхати до Владислава в неї з певних причин не вийшло. А ось наприкінці січня вона все ж таки дісталася Донеччини, і вони кілька днів провели разом.

Дівчина обіцяла приїхати ще й наприкінці лютого, але не так сталося, як гадалося…

Ще на тему: З операційної – на війну: як травматолог із Чорноморська на захист Батьківщини встав

– Те, що хмари широкомасштабної війни згущуються, стало зрозуміло вже всередині лютого. Про те нам казав і командир під час нарад. Він, як-то кажуть, тримав нас в тонусі. Налаштовував, щоб ми у будь-яку хвилину були напоготові та в разі необхідності швидко висунулися на інші позиції. А 21 лютого, коли на територію так званих «днр»та «лнр» почали неприховано заходити російські війська, стало зрозуміло – широкомасштабній війні, на превеликий жаль, бути, – згадав офіцер.

Враховуючи призначення дивізіону, в якому ніс службу Владислав, сумнівів, що з початком свого наступу ворог нанесе вогневе ураження по його позиціях, не було. Як і передбачалося, ще до ранку 24 лютого основні сили частини були передислоковані на запасні рубежі. Теж саме зробило й відділення енергетичного забезпечення. Але на основній позиції залишалося ще кілька одиниць техніки з особовим складом, і Влад повернувся, аби вивести з-під ймовірного удару і їх.

Було 4:20 ранку 24 лютого… Перебуваючи в окопі, офіцер почув перший потужний ракетний обстріл, а слідом – другий. Спочатку болі не було. Влад лише відчув, що щось застрягло в боці.

– Перевівши подих, я спробував підняти ліву руку. Не зміг. Щось хруснуло, й раптом відчув ниючий, пекучий, сильний біль. Спробував покликати когось на допомогу. Не почули. В сусідньому окопі вбило водія КрАЗу Дмитра. Не відповідав і контужений та поранений в ногу штаб-сержант Олександр. Що робити? Потрохи став якось прилаштовуватися. Важко, але все ж таки виліз з окопу. Побачив начальника автослужби – теж Олександра, який і допоміг мені дістатися укриття та наклав на рану турнікет, – розповів Владислав.

А далі його разом з іншими пораненими евакуювали до найближчої лікарні та одразу – до операційної. Часу на роздуми в хірургів було обмаль – або ампутація руки, або… Там, в операційній, Влад знепритомнів. А коли відійшов від наркозу, відразу попросив медичну сестричку написати з її телефону Тетяні, мовляв, живий, але важко поранений.

Операція за операцією та зустріч з коханою

Владислав и Татьяна3

Вона відповіла миттєво, перевівши подих та тремтячими руками набираючи номер незнайомого телефону. Почула голос медсестри, а згодом – і його, Владислава, голос. «Живий! І це головне!» – з полегшенням видихнула дівчина.

Стаття на тему: «Якщо почнеться війна, то зовіть – піду служити», – сказала Марина Іванова і своє слово дотримала

Бухгалтер старший солдат Тетяна зустріла перший день широкомасштабної війни в наряді, несучи службу черговою КПП. Ще ввечері 23 лютого вона розмовляла з Владом по мобільному телефону. А потім, не вдаючись в подробиці, офіцер попередив, що до ранку на зв’язок не вийде і телефон буде вимкнений.

– Спочатку я не надала особливого значення тому, що зв’язок з Владиславом на деякий час буде відсутній. Я ж – людина військова, все розумію. Тим більш, що добре знала, де він перебуває. Але о 4-й ранку, коли розпочалися ракетні обстріли всієї території України, стала нервувати та хвилюватися. Набираю номер телефону Влада та чую, що «ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності». Телефоную в його частину, а там відповідають, що ніяких подробиць не знають. Хоча, як згодом з’ясувалося, дехто знав. Просто не хотіли мене засмучувати. Від переживань я вже прийняла купу заспокійливих препаратів. І раптом десь близько 11-ї години побачила в меседжері повідомлення, надіслане з незнайомого номера. Читаю, а це ж про нього, про Влада! Одразу зателефонувала. Спочатку поспілкувалася з медсестрою, згодом почула і його голос. Я радію, що живий! А він, фізично та психологічно виснажений, каже, що, напевно, мені такий вже не потрібний. Я на нього не образилася. Все розуміла… Але розлучатися з ним через поранення не збиралася й не збираюсь. Ми знов разом, і це головне! – емоційно сказала Тетяна.

Ще на тему: Герої непокореної України: земля та небо Ігоря Бедзая

Після поранення офіцер впродовж місяця стійко переніс шість операцій. Спочатку йому ампутували руку по лікоть. Однак сепсис прогресував. За два дні лікарі вимушені були знов забрати Владислава до операційної, аби видалити іншу частину кінцівки. Потім медики здійснювали хірургічні втручання в лікувальних закладах Дніпра та Львова. Поранення виявилося занадто важким. Крім руки, уламком ракети Владиславу пробило легені та низ живота…

Вже до Львова, за два тижні після поранення, й приїхала до офіцера Тетяна. Близько десяти днів вона провела біля нього. Оселилася у знайомих. Вранці поспішала до Владислава, ввечері – на квартиру, а дорогою ще і до крамниці забігала, аби придбати якісь продукти, фрукти, солодощі та приготувати щось смачне для коханого.

– Вона взагалі в мене – молодець! Загалом за час лікування я схуд десь на 14 кг. Воно й зрозуміло – такий стрес був для організму. Але зараз, як кажуть, вже потрохи повертаюся до звичної форми. І все завдяки Тетяні, яка годує мене вдосталь. А ще я дуже вдячний їй, що вона приїхала до мене у Львів. Просинаєшся вранці, відкриваєш очі, а на тебе дивиться чарівне обличчя коханої. Заради цього варто жити! – багатозначно наголосив Владислав.

Владислав и Татьяна4

Коли весілля?

У Львові вони знов на деякий час розлучилися. Владислав поїхав до санаторію, а Тетяна – до місця служби. Але за тиждень офіцер повернувся, й відтоді вони знаходяться поруч.

Після проходження реабілітаційного лікування Влада відвідала і його мати, Наталія Миколаївна. Болісно, звісно, було дивитися жінці на те, які, що не загоюються рани залишила на тілі єдиного сина проклята війна. Вона намагалася всіляко підтримувати його, але бувало, що іноді не витримувала – відійде у бік та тихо, щоб не чув син, заплаче. А Влад побачить, серце стиснеться в грудях, підійде до неї, ніжно обійме та заспокоює: «Не треба, мамо. Так сталося, що поробиш… Живуть люди, і я буду жити. Тим більш, що й ти поруч зі мною, й Тетяночка!».

Читайте також: Позивний «Відьма»: одеситка розповіла, як стала снайпером

До слова, у Владислава був вибір: або звільнитися за станом здоров’я, або залишитися на військовій службі. Він здійснив справжній офіцерський вчинок та обрав останнє. Й нині разом зі своїми бойовими побратимами наближає нашу перемогу над ворогом, обіймаючи офіцерську посаду в одній із військових частин. А влітку цього року справжній та життєрадісний офіцер достроково отримав чергове військове звання «капітан». І було за що – за мужність, сталевий характер та волю до життя!

– Коли плануємо зіграти весілля? Тетяна стільки зробила та робить для мене, що я навіть пропозицію руки та серця хочу зробити в якійсь оригінальний спосіб. Є в мене кілька варіантів. Обираю між ними, щоб це стало справжнім сюрпризом для неї. Одразу зазначу, що довго тягнути з цим не стану, – усміхаючись, поділився своїми планами на найближче майбутнє Владислав.

Щоправда, спочатку вони планують лише розписатися. А весілля вже зіграти після перемоги над російським агресором. Неправильно це, на їхнє глибоке переконання, святкувати, коли в нашій країні щодня гинуть люди та руйнуються будинки та людські долі.

А ще Владиславові необхідно вирішити питання з протезуванням. Спеціалісти відповідних центрів порадили, що краще придбати біонічний протез. Його перевагою є те, що він повністю автоматизований та працює за рахунок зчитування спеціальними датчиками електричного потенціалу, що виробляється під час напруги м’язових тканин. Цей протез ще називають кінцівкою людини майбутнього. Але коштує він занадто дорого. Приміром, за словами Владислава, в США операція зі встановлення даного типу протезу оцінюється на рівні 150 тисяч у.о., яких у офіцера, звісно, в наявності нема.

Але сподіваємося, що і цю проблему вдасться вирішити, й добрі люди в цьому допоможуть. У Владислава з Тетяною ще попереду довге життя. Й перше важке життєве випробування на міцність вони витримали гідно, спираючись одне на одного завдяки великому почуттю кохання, що вперше спалахнуло між ними понад рік тому, на день 30-річчя Незалежності України.

Вячеслав Діордієв
Фото автора

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: