Впродовж кількох століть у Буджаку (південь сучасної Одещини, придунайські степи Румунії та Молдови) та Єдисані (територія між Дністром та Південним Бугом з кордоном по річці Кодима), підпорядкованих Кримському ханству, активно розвивались мусульманські культурні, релігійні та філософські традиції. Найбільш розвинутим був прибережний регіон, узбережжя Дністра та Південного Бугу.
Під час експансії цього краю російською імперією цей культурний пласт був винищений разом з турецько-татарською людністю. З 1791-го під зросійщення потрапив Єдісан, а з 1912-го — Буджак. Окупанти спалювали бібліотеки, архіви та руйнували культурні заклади. Відтоді ця мистецько-культурна спадщина залишається «незвіданою» для дослідників.
Нащадки Пророка
«Білою фортецею» (сучасний Білгород-Дністровський), заснованою греками у IV столітті до нашої ери, османи заволоділи у 1484 році.
У XVII-XVIII століттях мусульманський Аккерман досягнув вершин свого культурного розвитку. Турецький мандрівник Евлія Челебі писав, що в місті зведено величні мечеті Баязіда та Менглі-Гірея та існувало аж сімнадцять початкових шкіл. Більшу частину населення становили купці різних етносів та вірувань, а також татарські військові.
Особливо приваблював Аккерман релігійних та наукових діячів. Саме у стінах могутньої фортеці провів останні роки життя османський поет Накші Алі Аккірмані. Уродженець Константинополя відомий містичною поетичною збіркою «Джерело життя», у якій писав, що людське щастя — це виконання Божественної волі.
Уродженцем Аккермана був Алі бін Абдалла Ефенді Аккірмані. Він уклав чимало юридично-богословських відповідей на питання ісламського права. Один з його рукописів знаходиться у Національній бібліотеці в Анкарі.
В Народній бібліотеці Адана (Туреччина) зберігся невеликий трактат з арабської граматики ще одного аккерманця, Муси Аккірмані. На жаль, ми знаємо дуже мало про цього вченого з Причорномор’я.
Дещо краще відома постать Ахмада бін Хусайна бін Мустафи Аккірмані, який народився в Аккермані близько 1700 року. Почесний титул «сейїд» вказує, що вчений вважався нащадком Пророка Мухамеда. Отримавши юридичну освіту, Ахмад Аккірмані займав посаду судді в різних регіонах Османської імперії, насамперед у Буджаку. Зберігся автограф однієї з його праць. Це «Джерело річок» — коментар до твору «Місце зустрічі морей», написаного правником із Сирії Ібрагімом аль-Халаббі, що стосується питань спадщини, шлюбу, торговельних відносин.
Вчений при дворі султана з Аккермана
Серед мусульманських авторів, які походили з так званої Ханської України, особливе місце займає постать Мухаммада бін Мустафи аль-Аккірмані.
Народившись в османському на той час Аккермані наприкінці XVII століття, майбутній правознавець, мислитель і тлумач Корану отримав досить непогану освіту у Стамбулі. Був ходжею — вченим при дворі султана Османської імперії. Займав адміністративні посади в Каїрі й Ізмірі та ханафітського судді в Медині. Вчений не втрачав зв’язку із рідним краєм, скеровуючи туди своїх учнів.
Життєвий шлях Мустафи аль-Аккірмані завершився у Мецці 1761 року. По собі залишив чимало трактатів, які стосуються богослов’я, тлумачення Корану, арабської мови, логіки, правознавства тощо.
Список учених, які перебували у Буджаку та Єдісані, чималий. Адже до цих регіонів часто скеровували на навчання майбутніх імамів литовські татари, які мешкали на теренах західної України, Польщі, Литви та Білорусі з XV століття.
Щоправда, через обмеженість письмових джерел неможливо дізнатися про життя усіх ісламських мислителів степової України, серед яких траплялися й навернені в іслам етнічні українці.
