«Всі ми — різні, всі ми — рівні»: тренінг про спілкування з людьми з інвалідністю (ВІДЕО)

Що спонукало до дії?

Пані Вікторія стала спікером тренінгу: «Всі ми — різні, всі ми — рівні: вчимося розуміти один одного», ініційованого виданням «Одеське життя». Заняття відбулося 29 квітня у Балтській публічній бібліотеці за участі голови громадської організації людей з інвалідністю Надії Лєнц, начальника відділу соціальної політики міськради Наталії Гогу, редактора районної газети «Народна трибуна» Ольги Черненко. У навчанні взяли участь жителі Балтщини, які мають інвалідність або спілкуються з людьми з інвалідністю та прийшли на тренінг навчитися взаєморозумінню.

Гідне ставлення – це як?

За результатами опитування, яке проводило наше видання, більшість респондентів висловилися за гідне ставлення до людей з інвалідністю і вказали на необхідність допомагати їм. Але як це правильно робити?

Як з’ясувалося у ході тренінгу, гідне ставлення – це ставлення людей один до одного з повагою.

– Я з власного досвіду знаю, що необхідно людям з проблемами опорно-рухового апарату. Ми не хворі. І з нами треба поводитись на рівних, не наголошувати на проблемах. Вже сьогодні в громаді є фронтовики, які мають інвалідність. Їм потрібні повага і безбар’єрний простір, — зазначила Надія Лєнц. — Наше суспільство має створювати комфортні умови для всіх: не жаліти, а поважати, щоб люди почувалися рівними серед рівних.

Ще хочу порадити — розмовляючи з людиною у кріслі колісному, з поваги до неї краще присісти, щоб очі були навпроти очей співбесідника. Не треба хапатися за крісло, прагнучи допомогти — люди з інвалідністю хочуть почуватися незалежними і спроможними. Тому краще спочатку пропонувати свої послуги, якщо ви бачите, що хтось їх потребує.

Пандуси – це не вимоги, а потреби

Начальник відділу соцполітики міськради Наталя Гогу розказала про те, що у громаді прийнято програму безбар’єрності і доступності, але через війну вона поки що не фінансується. Однак працює програма «Захист і турбота».

— Термін «безбар’єрність» має глибокий сенс і стосується кожного, тому що вимірюється не тільки у фізичному, а і в освітньому, економічному та соціальному значеннях. Адже пандуси, поручні – це не особливі вимоги, а базові потреби або просто зручності для всіх людей, — зазначила, зокрема, пані Наталя.

«Обмежені можливості» — стосується всіх

– Ми прагнемо внести ясність про зручність і комфортність у суспільстві для всіх громадян. У кожної людини, а не лише у особи з інвалідністю, є свої обмежені можливості. Наприклад, не кожен може підняти стокілограмову штангу чи стрибнути вище голови. Саме тому, щоб не порушувати права людей і не потрапляти у неприємні ситуації, треба вчитися і правильно вживати терміни. Наприклад, коректно звертатися до людей з інвалідністю. Єдино правильним і загальноприйнятним є термін «людина з інвалідністю», —  зазначила Вікторія Волошина.

Із власного досвіду

Пані Вікторія поділилася історією і з власного досвіду.

– Моя мама має хворі ноги і ходить з допомогою тростини. Тривалий час вона просто соромилася виходити на вулицю, бо думала, що на неї всі будуть дивитися, співчувати. І це її пригнічувало. Ми проговорювали ситуацію, і зараз вона виходить на вулицю з ходунками, яким ми прилаштували чотири колеса. І мама почувається соціально адаптованою. Вона пише вірші про пережите, про життя. І це заняття теж підтримує її життєвий тонус, — поділилася Вікторія.

Психологічної підтримки потребує кожен

— Важливим моментом сьогодення є психологія війни. Адже війна є надзвичайним стресом для людини. Тут є свої правила і практики, які дозволяють вчитися спокійніше сприймати ситуацію, зберігати фізичне і душевне здоров’я.

Постійні повітряні тривоги майже кожного вибили з колії. Через війну ми втратили контроль над ситуацією. Ми не знаємо, що буде завтра. Все це призводить до постійного психоемоційного напруження. Така реакція психіки людини є нормальною, бо вона реагує на події, які виходять поза межі звичних. Тому дуже важливо розуміти, що відбувається, і вчасно звернутися за фаховою допомогою, — пояснила психологиня.

Учасники тренінгу робили інтерактивні вправи, які пропонувала психологиня. На прикладах вчилися долати бар’єри у спілкуванні з людьми з інвалідністю, опрацьовували больові точки щодо теми інвалідності в соціумі: між співчуттям і зайвою опікою. А також ділилися досвідом, ставили питання і вносили цікаві пропозиції.

— Насправді, обговорення порушеної теми та такі заняття мотивують, корегують і змінюють сприйняття реальності. Вони дуже корисні, — відзначили учасники тренінгу.

Довідка «ОЖ»

Вікторія Волошина закінчила Балтське педучилище, Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Ушинського за спеціальністю «психолог». Працювала в одній з одеських шкіл з дітьми з інвалідністю. Працює у Державній службі надзвичайних ситуацій у місті Балта. Опановує різні напрями психології.

На громадських засадах працює з внутрішньо переміщеними особами, дітьми, консультує воїнів, які повернулись додому і потребують психологічної підтримки, та проводить заняття з людьми з інвалідністю.

• Декілька простих правил поведінки:
• Будьте обережні щодо фізичного контакту.
• Подумайте, перш ніж говорити.
• Не робіть припущень.
• Спочатку запитайте.
• Відповідайте на прохання люб’язно.
• Ставтеся так, як би вам хотілося, щоб ставилися до вас.

Гра у м’яч

Мета: навчитися відчувати один одного.

Тренер дає одному з учасників м’яч, який той має передати наступному гравцеві, якого вважає своїм однодумцем, тобто відчуває себе з ним на одній хвилі. При цьому він має назвати ту якість або рису характеру людини, яка саме, на його думку, їх єднає. Таким чином м’яч має побувати у всіх учасників.

Чи можна сказати людині з порушенням зору «дивись»? Виявляється, можна. Бо такі люди «бачать» на дотик, відчуваючи і сприймаючи світ. Кольори вони бачать за своєю уявою, за внутрішнім світосприйняттям. Тож цілком нормально сказати «дивись». Доречно і називати кольори — цим ми підкреслюємо, що ми рівні.

Чи можна сказати людині з порушенням слуху «слухай»?

Порушення слуху буває від легкої до тотальної глухоти. На допомогу людям з порушенням слуху приходять слухові апарати і жестова мова. Чи багато людей у суспільстві знають абетку жестової мови? Ні. Але сьогодні трендом України є вивчення хоча б свого імені жестовою мовою з поваги до людей з порушенням слуху.

Яким чином ви можете звернути увагу людини на себе? Треба торкнутися плеча. Можна сказати «слухай», щоб вона звернула на вас увагу.

---

Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»