Сімдесят третій день війни… Травень у період розквіту. Саме час поспішити вибратися з дому в пошуках якщо не позитиву в чистому вигляді, то хоча б розповісти про ціни на все молоде і зелене на Новому базарі.
І полуничка, і зелений горошок
Крок за поріг – повітряна тривога. Роблю крок назад.
Відбій.
Крок за поріг – повітряна тривога. Знову крок у зворотний бік…
Виходжу нарешті. Дорогою на Новий база встигаю порадіти, що з подорожньою торгівлею все гаразд. Все на місці.
Встигаю дізнатися ціни на:
- молоду картоплю – 60-75 грн;
- огірки – 80-110 грн;
- помідори (діапазон цін – вау!) – 75-120 грн;
- молодий зелений горошок (однак!) – 200-220 грн;
- полуниці – 200-220 грн.
Дещо з перерахованого навіть встиг зняти об’єктив мого фотоапарата.
Людей чимало.
«Ти в порядку?!»
І тут – гуркіт. «Приліт». І знову гуркіт. І знову.
Тепер я знаю, як це відбувається на ринку. Спочатку все завмирають. Як за командою. Потім усі піднімають голову нагору. Як по команді. Тому що всім здається, що це десь зовсім поруч.
Найстресовіші швиденько виходять із шокового стану, і відразу починають дзвонити близьким: «Іра (Вова, Жора, Ігор, Оля…) ти гаразд?! Це не у вас?.. А де зараз Віка (Інна, Петя, Олена…)? Це не в них?!
Пізніше я дізналася, що в однієї жінки на ринку трапилася істерика, іншу довелося відпоювати краплями, які, здається, тепер носить із собою майже половина одеситів.
Декількома хвилинами пізніше на тому ж ринку:
– Ходімо швидше додому. У мене ноги підкошуються.
– Який додому? Прийшли за продуктами, отже, купуватимемо.
– А якщо знову е…т?
– Значить так і буде. Без м’яса не піду.
– Я ще полуничку хотіла…
– Яка ще полуничка під час прильоту? Та ще за такою ціною?!
Лотки-магазини не зачиняються. Усі, хто входить і виходить, а також торгуючі задаються одними й тими самими питаннями: «Де це? Куди «прилетіло»?»
Побажання від одеситів на адресу окупантів
Запитання поки що без відповіді. Тобто вони, звичайно, надходять, але з великими варіаціями у сенсі «адрес». Незабаром почула: «Начебто без жертв, слава Богу!». Тут же слідує порада: «Не читайте ви зараз нічого в соцмережах! Не повідомляйте праворуч і ліворуч. Все одно реальної інформації ми поки не дізнаємося».
А це вже мені:
– А ви приберіть фотоапарат!
Так, виявилося, що я все ще тримаю в руках фотоапарат…
Далі стали один за одним слідувати суто одеські побажання на адресу рашистів із усіма «прильотами». Я б привела їх буквально. На жаль, не можу: такі смачні вирази я чула, здається, лише у своєму дитинстві у старому дворі на старенькій Молдаванці. А там люди таки володіли цією «мовою» досконало. Виявляється, і зараз непогано справляються. «Перекладати» почуте на «щось пристойне» немає жодного сенсу.
Покидаючи ринок, побачила зовсім зворушливу картину: одесит із задоволенням поїдав щойно куплений пиріжок. Втім, може, це був чебурек. Або самса…
Читайте також: Одеса на військовому становищі, день 71-й: Привіз рулить, ціни вражають
Фото Марії Котової
