Сорок перший день війни… Такий звичайний, здавалося б, одеський квітень: фонтани, що розбили квіти, музикант на вулиці, спів птахів….
Ось тільки квіти на тлі всього, що відбувається тепер, начебто навіть дивують трохи, як і заспівані птахи. У них свій власний «щоденник війни», і всі ці природні краси, що оживають, тепер не просто прикмета часу, а як нагадування про саме життя.
Знаменита одеська Книжка – про те саме: вона ніби поставила перед собою завдання – стати життєствердним місцем у центрі Одеси. Так, тут теж усі говорять про наболіле. А наболілого з кожним днем – дедалі більше. Але тут відбуваються балконні концерти, тут багато людей…
До того ж, Книжка заговорила й мовою плаката: всі вони теж – про сьогодення країни та міста. Міні-плакати Михайла Реви, Максима Паленка, Лесі Верби та багатьох інших. Їх багато, дуже багато. Люди розглядають, фотографують, хитають головами. Хтось навіть плаче…
На Соборці зараз мало художників, натомість одеські шахісти-шашисти – у повному складі.
…Скрипаль на одеській вулиці виконує свої композиції на тлі відомого вже всім слогану. Бабуся на зупинці спокійно займається рукоділлям.
Інша жінка похилого віку голосно вселяє по телефону комусь: «Найстрашніше зараз – це закритися вдома і не виходити на вулицю. Треба жити!»
Читайте також: Військовий стан в Одесі, день 38-й: Новий базар радує полуницею і трав’яними зборами
Фото Марії Котової
