Ключові моменти:
- Отець Петро мав успішну кар’єру, але залишився служити у Новосільському.
- Селяни неодноразово відмовлялися від призначених до них священиків.
- За 40 років настоятель двічі капітально відремонтував місцевий храм.
- Односельці й досі приходять до нього за порадою та підтримкою.
Про отця Петра в Новосільському на Одещині говорять із особливою теплотою — тут його знають чотири десятки років. Журналістка «Одеського життя» Антоніна Бондарева поспілкувалася з мешканцями села та самим священником, вислухала їхні історії та власні спогади настоятеля. Так склалася історія не лише про священика, який сорок років служить в одному храмі, а й про особливий зв’язок людини із громадою, яка колись сама попросила його повернутися і відтоді не хоче відпускати.
Семи мов не вистачило, щоб сказати «ні»
Кажуть, найкращий спосіб розсмішити Бога – розповісти йому про свої плани. Сорок років тому молодому архімандриту Петру, який, знаючи сім мов, викладав в Одеській духовній семінарії, пророкували блискуче майбутнє. А вийшло «заслання» до далекого села Новосільського, де до цього не затримувався жоден священик. Втім, коли найвпливовішою людиною в селі жителі визнають не сильних цього світу, а настоятеля, стає зрозуміло: «заслання» явно вдалося.
Ця історія розпочалася сорок років тому, коли молодого викладача Одеської духовної семінарії архімандрита Петра (Марку) направили на канікулах до села Новосільське Ренійського району – навести у парафії порядок. Адже за 1985-1986 роки тамтешні мешканці відкинули сімох призначених священиків.
Благополучно відслуживши літо, 28-річний архімандрит (один із вищих чернечих чинів) повернувся до монастиря та продовжив викладати. Молодий чоловік знав сім мов, на нього чекала успішна кар’єра.
Але де там. До митрополита прибули ходоки з Новосільського, били чолом: поверніть нам отця Петра. Воля народу – Божа воля.
Згодом було багато спроб керівництва повернути архімандрита Петра до семінарії, але всі вони провалилися – мешканці Новосільського його не відпускали.
Сільська ієрархія: хто у Новосільському головний?
Пам’ятаю, років десять тому зайшла до настоятеля. Біля порога помітила скульптурку віслюка, нав’юченого двома кошиками квітів. Перехопивши мій здивований погляд – чому біля храму осел? – настоятель відповів: «Це я собі за життя поставив пам’ятник».
Отець Петро – великий гуморист. Особливо любить розповідати життєві анекдоти. Ось один із них. Якось жителі Новосільського за стаканчиком вина вирішували: хто в селі найвпливовіша людина, так би мовити «ватажок місцевої мафії»? Один сказав, що це голова колгоспу, оскільки у його руках фінанси, техніка та великий колектив. Другий висунув кандидатуру голови сільради – має печатку та право приймати рішення. Але, порадившись, вирішили, що «ватажок місцевої мафії» – отець Петро, адже його слухають і голова колгоспу, і голова сільради.
Менеджер та дипломат у рясі
Жарти жартами, а настоятель справді бере активну участь у житті села та району, розвиває міжнародне співробітництво, комунікуючи з духовенством Румунії, Болгарії та інших європейських країн.
– Крім своїх прямих обов’язків, отець Петро займається благодійністю, веде громадську роботу, – розповідає голова Ренійського молдавського національно-культурного товариства «Ізвор» Валерій Бабере. – Він є керівником православної молоді Ренійської громади, співпрацює з «Ізвором».
Якщо раніше архімандрит служив тільки в Новосільському, то в останні роки призначений благочинним всього Ренійського округу, опікується всіма парафіями. Комунікабельний, він їздить до інших громад та до нас запрошує гостей.
– У селі була покинута будівля колишнього колгоспного дитсадка. Щоб вона не руйнувалася, на прохання отця Петра її передали церкві, – розповідає депутатка Ренійської міськради Ніна Кокош. – Настоятель організував проведення ремонту, після чого в будівлі почала працювати недільна школа для дітей.
У цьому будинку організована трапезна, якою може користуватися кожна сім’я.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Більше 200 років випробувань: старовинний храм в Одеській області знову в біді
Чому «попа» ставили за приклад піонерам?
– Мої батьки жили в Молдавії, у селі Петрос, і були людьми побожними, – згадує отець Петро. – Найближча церква знаходилася за 20 кілометрів: щонеділі ми вставали о четвертій ранку, щоб до семи бути на службі, яка тривала до двох годин дня, після чого також пішки йшли додому. Я не пам’ятаю, щоб недільний шлях завдовжки 40 кілометрів здавався важким, ми сприймали його як приємну прогулянку.
Після повернення з церкви ми, діти, виконували домашні завдання. Мені ще доводилося готуватися до політінформації: у школі давали таке додаткове навантаження, щоб я не ходив до церкви. Але я все встигав, і вчителі змушені були ставити мене за приклад піонерам і комсомольцям. Однолітки дражнили «попом».
З ініціативи архімандрита Петра (Марку) та за допомогою меценатів п’єдестал, на якому колись стояла скульптура Леніна, зайняв покровитель села святий Миколай.
Міліція вимагала зняти підрясник
– Коли повернувся з армії, мене викликали до сільради та доручили вести роботу з молоддю – аби тільки до семінарії не подався. Але все ж таки я туди вступив.
Через кілька років, будучи ієромонахом, вирішив відвідати батьків. На зворотному шляху автобус зупинила міліція. Міліціонери наказали мені вийти і сказали, щоб я ніколи не приїжджав до батьків, а якщо все ж таки приїду, щоб знімав підрясник: «Носи його в монастирі, а на вулицях не смій».
Я тоді спитав: «Чому ви, міліціонери, носите форму? Щоб людина, яку хтось образив, знала, до кого звернутися. Якщо в людини душа болить, вона теж має знайти того, хто полегшить її страждання».
Тоді мене відпустили, хоча могло закінчитися погано.
«Працюємо по черзі: один день я, другий – отець Петро»
Коли отець Петро приїхав до Новосільського, храм був у такому занедбаному стані, що з-під купола падали шматки цегли та штукатурки. Тут, в єдиній сільській діючій церкві Ренійського району, зберігалися ікони та книги з інших храмів, які за часів войовничого атеїзму були закриті або зруйновані.
До «будівельників комунізму» за допомогою не звернешся, і священик сам узявся за інструменти. Після ранкової служби його часто бачили під куполом із кельмою в руках.
Не просто ченцю жити поза стінами обителі. Там брати поділяють послух, а тут доводиться все робити самому – прати, готувати, топити піч. На питання, як усе встигає, настоятель із властивим йому гумором відповідає: «Нічого, працюємо по черзі: один день я, другий – отець Петро».
За сорок років служби у Новосільському архімандрит Петро двічі капітально відремонтував церкву. Тут замінено куполи, на дзвіниці встановлено новий дзвінкий квінтет, стіни розписані художниками.
Якось, щоб остаточно розрахуватися з майстрами, отцю Петру довелося продати своє авто. Дізнавшись про це, один із меценатів подарував настоятелю мікроавтобус. Але незабаром і мікроавтобус довелося продати – треба було огорожу навколо храму зробити.
Помічено: щойно у храмі починаються ремонтні роботи, благодійні внески наче з неба падають. Буває, надходять перекази з інших міст і навіть країн без вказівки імені відправника.
Маленькі історії з великим змістом
Ключі до важкого підлітка
– У дитинстві мій син мав таку поведінку, що його навіть школа відцуралася, – згадує Мар’яна Крецу. – Дійшло до того, що нам довелося перевести дитину до іншого навчального закладу. Ключі до сина та потрібні слова підібрав отець Петро – і все змінилося. З одинадцяти років наш син почав відвідувати церкву, брав участь у службах. А потім і ми, батьки, почали частіше ходити до храму.
Наш Ігор уже дорослий, йому двадцять років, мешкає в Бельгії. Нещодавно у Новосільському було престольне свято: син проїхав тисячі кілометрів, щоб допомогти настоятелю провести літургію.
З любов’ю до недруга
– У кожного свій характер та погляди на життя, – зазначає Інна Русан. – Один із мешканців нашого села не раз недобре висловлювався на адресу настоятеля. Всі знали про цей конфлікт і говорили: «Дивися, за твій злий язик батюшка тебе відспівувати не буде». Нещодавно недоброзичливець пішов у засвіти, наш панотець провів відспівування. Він не прийняв до серця погані слова на свою адресу, він любить усіх – хоч би якими вони були.
У складних ситуаціях я завжди йду до настоятеля за порадою, як до наймудрішої людини.
Хлопці взяли лопати – і пішли
– Коли отець Петро приїхав до нашого села, мені було років п’ять, – розповідає Олена Нєдєлку. – Він по сусідству винаймав житло. Ми з сестричкою бігали до нього, він пригощав цукерками.
У моєму житті отець Петро поруч завжди. До нього ходимо за порадою, з ним можна посидіти за святковим столом, він допоможе у дні скорботи.
Коли минулої зими село завалило снігом, отець Петро написав у групі прохання допомогти очистити від кучугур територію храму. Мій син-десятикласник та його товариші мовчки взяли лопати і пішли. Їх ніхто не змушував – хлопці самі так вирішили. Коли роботу зробили, настоятель влаштував для них чаювання.
Так, іноді отець Петро сварить нас за те, що рідко ходимо до церкви, поглинені мирськими справами, а про душу забуваємо. І він правий.
Нагадаємо, в село Новосільське на Одещині їдуть вантажівки з усієї країни: що його вирізняє від інших.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Який кавун солодший — «хлопчик» чи «дівчинка»: репортаж із баштану у Новосільському.
