Ключові моменти:
- Храм згорів у 1804 році, збереглася лише афонська ікона.
- Будівництво нової церкви розтягнулося більш ніж на 60 років.
- Михайло Лесько вклав понад мільйон гривень у відновлення храму.
- Ураган пошкодив куполи, і храм знову чекає на допомогу.
Кричуново розташоване осторонь великих доріг, серед степових пагорбів Любашівської громади. Тут історія храму тісно переплітається з історією самого села: пожежі, війни, зміна влади, радянський атеїзм та роки незалежності залишили свій слід не лише в документах, а й на старих стінах.
Журналіст «Одеського життя» Юрій Федочук побував у Кричуново та відвідав храм Архістратига Михаїла. На місці він побачив, у якому стані церква перебуває сьогодні, а також зібрав історію її відновлення — від першого каменю, закладеного ще у XIX столітті, до робіт, які проводив уродженець села Михайло Лесько. Це розповідь не лише про старовинну церкву, а й про людей, які в різні часи не дозволяли їй остаточно зникнути.
Пожежа у старовинному храмі
Церква святого Архангела Михаїла у Кричуново, яку в 1794 році перевели з уніатського обряду в православний, у 1804-му була повністю знищена пожежею. З вогню парафіянам вдалося врятувати лише старовинну ікону Божої Матері «Всіх скорботних Радість», написану в Афонському монастирі. Відтоді для місцевих вірян розпочалася довга історія повернення своєї святині, яка розтягнулася майже на дев’яносто років.
Поки власного храму не було, парафіяни молилися в церкві сусіднього села Глибок. Пізніше для них з’явилася сільська каплиця, побудована через чотирнадцять років після пожежі на місцевому кладовищі.
Кричуновський старостат — найвіддаленіше муніципальне об’єднання Любашівської громади. Від її центру до мальовничих пагорбів, серед яких розташоване село, потрібно проїхати близько тридцяти п’яти кілометрів. За місцевими переказами, засновником Кричунового був виходець із Бессарабії молдованин Кричун. У першій половині XVIII століття він оселився на лівому березі степової річки Гедзилів Яр, яку також називають Гетьманкою.
Протилежний берег уподобав київський козак Жак, який побудував тут свій зимівник. Згодом південна частина села отримала назву «Жаковка». Пізніше неподалік, на орендованих у пана Адама Сержпуховського землях, виникла Адамівка. Поселення заселяли втікачі-кріпаки.
У 1864 році вдова Адама Сержпуховського, побоюючись наслідків польського повстання проти царської влади, продала 4000 десятин орної землі. Нові власники облаштували свої угіддя вище русла Гедзилового Яру та заснували Новосілку Кричуновську. Сьогодні це місце відоме як Олександрівка.
Довгобуд із вигодою
Лише у 1833 році місцевий поміщик Людвіг Кожуховський взявся за будівництво нової кам’яної церкви та зобов’язався звести її власним коштом. Щоправда, особливого бажання займатися цією справою він не виявляв. За перші два роки вдалося зробити лише фундамент, після чого роботи фактично зупинилися на десятиліття.
Згодом поміщик почав заготовляти черепашник для майбутніх стін. При цьому Кожуховський знайшов досить своєрідний спосіб доставляти будівельний матеріал у село. Цей підприємливий польський пан почав возити до Одеси зерно на продаж, наймаючи для перевезення селянські підводи за домовлену плату.
Повертатися в село з порожніми возами візникам не доводилося: назад вони везли камінь для будівництва церкви. Зрозуміло, Кожуховський не збирався додатково платити за це перевезення. Селяни ж не надто замислювалися про гроші, оскільки вважали, що допомагають своїй громаді та беруть участь у добрій справі.
У 1863 році, коли почалося антиімперське повстання народів колишньої Речі Посполитої проти російського самодержавства, пан Кожуховський передав майно у володіння своїй дочці Емілії, дружині генерала Сержпуховського.
Історична довідка
Січневе повстання 1863-1864 років проходило під гаслом: «За нашу і вашу свободу» і стало спільною сторінкою історичного досвіду польського, литовського, білоруського та українського народів. Активна фаза повстання тривала понад рік. За цей час загинули близько 30 тисяч його учасників, десятки тисяч згодом відправили до Сибіру, сотні були страчені, а три з половиною тисячі маєтків конфіскували.
Однак Емілія Сержпуховська повністю відмовилася продовжувати будівництво храму. Тоді селяни вирішили самостійно довести справу до кінця. Вони зібрали власні гроші, почали зводити стіни та встановлювати куполи.
Але кошти невдовзі знову закінчилися. Селянам не вистачило грошей навіть для повного розрахунку з підрядником. У результаті суперечка дійшла до суду, який зобов’язав мешканців Кричуново продати вже заготовлені будівельні матеріали, щоб погасити борги.
Завершити багаторічне будівництво вдалося лише у 1894 році. Цього разу кошти виділив Святий Синод. Після завершення робіт храм освятили.
Відродження коштом уродженця села
У радянські часи, коли в країні панував войовничий атеїзм, кричуновську святиню серйозно пошкодили та пристосували під колгоспний склад. Церква фактично втратила своє колишнє призначення.
Після відновлення незалежності України місцеві жителі знову почали повертати храм до життя. У 1994 році будівлю перекрили та оштукатурили стіни. У 2002-му на церкві знову встановили куполи. На цьому відновлювальні роботи фактично припинилися.
Нова сторінка в історії храму почалася після повернення в Україну уродженця села, молодого підприємця Михайла Леська, який до цього жив у Швейцарії. Саме за його участю в церкві розгорнулися справжні реставраційно-відновлювальні роботи. Особливо активно вони тривали у 2017 році.
Михайло вклав у відновлення понад мільйон гривень власних заощаджень. Допомагали також його родичі, друзі та співробітники зі Швейцарії, які передавали благодійні внески. До роботи долучилися місцеві жителі та аграрії. Свій внесок зробила і 93-річна колишня мешканка Кричуново Віра Погодіна — вона пожертвувала на храм 500 доларів.
Завдяки зусиллям Михайла Леська храм помітно перетворився. Білосніжна будівля з чотирма куполами знову стала окрасою Кричуново та повернула собі роль місця, куди жителі села приходять за молитвою та надією.
Водночас Михайло Лесько разом із матір’ю Надією Зутер відновили батьківський будинок. Підприємець зайнявся і місцевою водоймою: її зарибнили, а з Європи привезли спеціальну техніку для поглиблення русла.
Храм знову потребує допомоги
На жаль, обставини змусили Михайла Леська згорнути бізнес в Україні та повернутися до Швейцарії. Зараз він займається постачанням європейської сільськогосподарської техніки українським фермерам. При цьому 1,5 відсотка від продажу підприємець перераховує на потреби ЗСУ.
Михайло й надалі вірить, що відродяться і Україна, і храм Архістратига Михаїла в його рідному селі. Але сьогодні самій церкві знову потрібна допомога.
Одного разу над Кричуновим пронісся сильний ураган і пошкодив центральний купол. Пізніше з’ясувалося, що зі своїх місць змістилися й інші церковні куполи. Поки що знайти гроші на їхнє відновлення не вдалося.
Зараз храм знову височіє над селом, але його стан нагадує про те, що навіть відновлена святиня потребує постійної турботи. За свою історію церква вже пережила пожежу, десятиліття недобудови, радянське запустіння та кілька етапів відродження. І тепер її майбутнє знову залежить від того, чи знайдуться люди, готові допомогти зберегти цю частину історії Кричуново.
Читайте також:
- На Одещині є давня підземна церква зі святим джерелом
- Храм у Троїцькому: історична будівля з відновленими розписами та дзвіницею
- Базиліка в Арцизі: як храмовий комплекс об’єднує одразу три болгарські пам’ятки
