Єдина на все село ткаля
Свої вироби Галина Шатайло здебільшого виготовляє зі старих речей та продає усім охочим.
– Ще змалку пам’ятаю, як моя бабуся Пестимія Омелянівна Шевчук, 1912 року народження, ткала на верстаті такі доріжки, налавники та килимки. Колись наші бабусі й прабабусі дуже багато речей робили власноруч на верстатах. Раніше вони були майже в кожній хаті, хто трохи заможніше жив. Бідніші позичали верстати у багатших родичів, щоб і їхня хата була святково прибрана. Пізніше моя матуся, колгоспна нормовичка Неоніла Микитівна, після роботи також доріжки ткала, – розповідає Галина Шатайло. – Тепер я їх майструю. А почалося з того, що якось надибали з чоловіком Анатолієм бабусиного верстата на горищі її старої хатини, й я вирішила відроджувати вже призабуте ремесло. Зібрали і встановили верстат. Щоправда, не знала, як нитки в основу заправляти, то старожилка Варвара Миронюк навчила, як це робити, і на верстаті працювати.
Майстерня Галини Шатайло ташується у старій бабусиній хаті. Хатина чисто вибілена господинею, а стіни ззовні й піч обрамлені візерунками. Різнобарвними доріжками встелена підлога, а стіни прикрашені домотканими килимами й примітивними картинами соц-арту.
Також охайно-колоритно виглядає й друга хатина під очеретяним дахом, батьківська, де промайнули дитинство та юність Галини Шатайло. Ошатно виглядає й двір, прикрашений предметами селянського побуту, різноманітними декоративними виробами та барвистим квітником.
І оселю прикрасити, і традицію зберегти
Дерев’яний ткацький верстат стоїть у бабусиній світлиці на тому ж місці, як і багато років тому.
52-річна майстриня працює за ним майже щоденно. Чимало замовлень на її традиційні хатні доріжки надходять у Концебу з багатьох куточків України.
Жінка розповіла, що багато хто, купивши у селі житло, намагається надати своїй оселі національного колориту, тому й купують її вироби, які раніше можна було знайти чи не у кожній сільській хаті. Погонний метр доріжки коштує 300 гривень.
І хоча майстриня виготовляти доріжки навчилась ще 10 років тому, однак каже, що лише зараз це ремесло насправді відроджується. Ще й війна спонукає цінувати, берегти та відтворювати все українське – від пісень до традицій та ремесел.
Навчитись – не важко, потрібне терпіння
Кілька років тому майстриня важко захворіла та перенесла складну операцію, проте знову відновила роботу за ткацьким верстатом.
Пані Галина каже, що ткацтво її заспокоює, відволікає від поганих думок, й охоче ділиться секретами ремесла.
– Навчитись ткати доріжки зовсім не важко. Потрібне лише бажання і терпіння.
Щоб розпочати, я роблю основи з ниток 40 метрів у довжину, з якої виходить стільки ж метрів доріжки. Потім основа натягується на вал верстату, а матеріал, з якого виготовляю доріжки, заготовляю з непотрібних носильних речей. Ножицями нарізаю його на смужки та змотую у клубочки. Таким чином старі речі перетворюються на вишукані доріжки, – розповідає концебівська ткаля. – Приємно, що часто навідуються до мене школярі, які охоче сідають за верстат. Двері моєї хатини відчинені для всіх, адже хочеться, щоб село розвивалося, туристи Концебу не оминали, отоді й ремесло не пропаде.
Старша донька Шатайлів Яна Чабан працює вихователькою в місцевому дитсадку й часто навідується до батьків з чотирирічним сином Радиславом. Любляча бабуся охоче навчає допитливого онука ткацтву і мріє ще про внучку, щоб разом з верстатом передати їй свої знання.
Меншенька донька Аня зрідка навідується на гостину до батьків – виступає у столиці у складі вокального гурту «Мade in Ukraine».
Мати розповіла, що донька змалечку гарно співала. Мабуть, вдалася у свою бабусю Марію, яка славилась голосистістю в церковному хорі. Дівчинка завжди хотіла бути артисткою, записувала пісні на диски і відправляла їх на вокальні конкурси. Спершу продюсери запропонували талановитій дівчині виступати бек-вокалісткою, а тепер вона співає у тріо.
Сама ж пані Галина, хоча й не зірка естради, як донька, та кілька разів на місяць виходить онлайн у ТікТок, щоб погомоніти зі своїми численними співрозмовниками про ткацтво та життя-буття.
Буває, що під час ефіру переміщається ткаля від верстата до бабусиної плити, щоб запашного борщику для усієї родини зварити. Отоді за філософсько-побутовими балачками з доброчинною аудиторією господиня й не зогледиться, як 15-літровий баняк борщу з голосистим концебівським півником зварить.
Довідка «ОЖ»
Ткацтво доріжок – це стародавнє ремесло, що має глибокі корені в українській культурі. Воно пов’язане з переробкою старого майна та виготовленням з нього потрібних у домі речей. Ткацький верстат з’явився близько 5000 років до нашої ери, а ранні стадії ткацького виробництва на східнослов’янських землях пов’язані з трипільцями.
Читайте також:
- Екопоселення на Одещині: архітекторка з Одеси створила в селі новий стиль життя
- Від предків до сучасності: як останній бондар Подільщини створює півторатонні бочки з дуба
- Майстриня з Одещини створює традиційні українські весільні вінки та букетики
- Магічне значення настінних розписів: про що розповідають сільські хатини Одещини
