Українське весілля вирізняється пишністю, колоритом й автентичними традиціями та обрядами. Оздобою весільного вбрання нареченої була вишукана прикраса — восковий віночок, без якого в Україні до кінця 80-х років минулого століття не відбувалося жодне сільське весілля.
Весільні вінки з паперових та парафінових (воскових) квітів – «київські вінки» – відомі ще з середини ХVІІІ ст., коли їх плели черниці православних монастирів і продавали на київських базарах. Це були справжні мистецькі вироби.
Відтоді народна традиція виготовлення весільних атрибутів поступово канула в небуття. Лише віднедавна з’явилася зацікавленість цим ремеслом.
Унікальним рукодільництвом на Одещині — виготовленням весільних вінків і букетиків — займається майстриня з села Ясенове Перше Зеленогірської громади Ольга Гогулінська.
Протягом п’яти літ ясенівська пенсіонерка чи не єдина в області натхненно відроджує технологію цього призабутого народного промислу, створивши вишукану колекцію традиційних весільних прикрас. За свою творчість майстриня цьогоріч відзначена мистецькою премією Любашівської селищної ради імені Ростислава Палецького. Зараз трудиться над весільним віночком для своєї онучки. Хоче змайструвати найкращим з усіх, чотириярусним!
Подружжя Гогулінських
— Далекого 1969 року на весілля я замовила собі восковий віночок, букетики для нареченого, дружок і дітей аж в Гольмі, що на Балтщині. Тоді їх виготовляла єдина в нашій окрузі майстровита жінка зі своїм чоловіком. Воскова прикраса була триярусною, молочно-білою і напрочуд вишуканою. Відтоді я мріяла власноруч виготовляти такі віночки, букетики, а ще традиційні ляльки-мотанки. Лялькарством займаюсь вже давненько, а ось віночками — відносно недавно, — повідала Ольга Миколаївна. — Воскові віночки та букети були одними із найважливіших весільних атрибутів в селах Ясенове Перше і Друге. Весілля вважалося багатим і пишним, коли на голові нареченої був такий віночок — найбажаніша прикраса. Прибрати молоду до вінця тоді запрошували шановану жінку Лідію Кульчицьку, яка це робила з великою майстерністю.
Спершу дівчині майстрували зачіску, яку вершили невеликим букетиком з довгими білими стрічками і прикривали фатою. Насамкінець клали на голову восковий віночок, прикріпляючи його великою кількістю шпильок. Святковий букетик нареченого також був прикрашений довгими стрічками.
Вважалося, що чим рясніше прикрашено весільний вінок, тим кращим буде майбутнє молодих!
Майстриня Ольга Гогулінська
Ольга Гогулінська відтворює весільні убори з використанням парафіну, воску, паперу та інших матеріалів. Виготовлені нею віночки складаються із 1000 елементів, а копітка робота займає щонайменше місяць. Багато часу витрачається на виготовлення квітів та восковиць — воскових чи парафінових «крапельок» на ниточках і дротиках.
У своїй роботі Ольга Миколаївна намагається відтворювати автентичні прикраси. Навіть відродила віночок, що побутує на Вінниччині. Також майстриня виробляє воскові свічки для вінчання, прикрашаючи їх білосніжними букетиками. Такі вироби найкраще розкуповуються, воскові ж віночки у весільну моду поки що повертаються неквапно.
— За народною традицією, весільний вінок символізує щастя й гармонію між подружжям. Тож його в жодному разі не можна викидати і комусь передавати, — каже майстриня. — Після весілля жінки прикрашали вінком вінчальну ікону Богородиці, поміщаючи під скло. Туди ж клали і весільний букетик чоловіка. Коли син йшов на війну, мати давала йому сімейну реліквію як оберіг від загибелі. Не менш свято берегли і вінчальні свічі. Бувало, дитинку молодят мучив біль, і вона не могла спати. Щоб вгамувати немовля, таку свічу запалювали над колискою.
Попри важкі часи, що випали на долю нашого народу, наші жінки зберігають народні ремесла, традиції і звичаї, якими ми не перестаємо надихатися.
