Театр «Маски» – це як старий добрий знайомий, при зустрічі з яким ти обов’язково посміхаєшся та забуваєш на деякий час про свої неприємності. Але в тяжкі часи важко всім, навіть тим, хто дарує нам свої посмішки та гарний настрій. Ми вирішили дізнатися, як живе найпозитивніший театр міста, чи залишилося тут місце для гумору та посмішок?
Про серйозні речі із посмішкою ми поспілкувалися із народним артистом України Борисом Барським.
«Актори – це плодово ягідні дерева»
Борис згадує, що перші місяці, як і інші денно і нощно ходив із телефоном в руках, читав новини та їв. Інколи приїздив до приміщення Театру, але там також було пусто та сумно. Але кожного разу, коли в магазині або на вулиці його зупиняли і просили виступити перед волонтерами «для підняття духу» він ніколи не відмовляв. Так прийшло розуміння, що потрібно щось робити, для того щоб наповнювати порожнечу будь яким позитивом вже в масштабах міста.
Актори – це як плодово-ягідні дерева. Якщо з них фрукти-абрикоси не знімати, вони починають дичати. Тому в червні я вирішив зіграти свій вечір поезії і вже призначив дату. Реклами ніде не було – лише те, що я по соцмережах особисто розкидував. Їду в центр міста, а по радіо передають, що міськрада піднімає питання про відкриття театрів. А я думаю: «Та в мене вже на суботу призначений вечір, поки ви тут піднімаєте питання».
А ще на вистави волонтери привозять військових, які зараз знаходяться в Одесі на реабілітаціі. І це вже інші емоції і для них, і для акторів, і для глядачів, які після вистави оплесками вітають наших воїнів.
Ви також можете дізнатись: Театральна афіша вересня: як працюють театри в Одесі?
Єврей, Дон Жуан, Еврідіка та інші офіційні обличчя
Після вдалого вечора поезії Борис вирішив продовжувати, адже згадав, що в арсеналі є багато чого, що можна показати зараз глядачеві.
Я подумав: «Стоп, а в мене ще є одна вистава». Георгій Андрійович Голубенко написав книгу «Руде місто». Я закохався в ці оповідання настільки, що я навіть не вірив, що це Георгій Андрійович написав – мені здавалося, я це написав. Вони настільки з серця виходять, настільки щиро я знаю ту Одесу вісімдесятих років, яку він описав, вона мені близька, і я її люблю.
Завдяки тому, що до колективу приєдналася актриса «Каламбура» Тетяна Іванова в афіші театру з’явились «Єврей і Еврідіка», відновлено «Дон Жуан».
Коли я писав «Орфея та Еврідіку» в сюжет вкладав ідею, що це Ромео та Джульєтта. Вони благополучно вижили, одружилися, прожили довге і щасливе життя, років, мабуть, двадцять п’ять-тридцять, і вийшли на новий рівень гри, коли вони один одного терпіти не можуть і один без одного життя не виходить. І ось п’єса про це, вона дуже смішна. Ми заводимо в неї Таню, вона починає репетирувати. Танюшка – вона виросла на Молдаванці, і в неї таке потужне коріння – вона за собою затягує на всю цю п’єсу Молдаванку, яка її оточувала і де вона виросла. І виходить, що Єврей та Еврідіка, ну така одеська п’єса вийшла. Зовсім інша. Неможливо порівнювати з тим, що ми грали раніше.
17 вересня в театрі відбудеться прем’єра відновленого «Дон Жуана». Не будемо відкривати таємницю сюжету, але те, що це буде смішно – гарантуємо.
Я просто дивлюся на обличчя та очі людей, які перед виставою тут знаходяться у фойє. А після вистави, коли я щоразу виходжу та фотографуюсь, я бачу зовсім інші очі та зовсім інших людей.
Я вигадав слоган «Ми вміємо робити людей щасливими». І думаю: «Високопарно трохи». З іншого боку, я дивлюся, що люди, які виходять із зали – вони щасливі. Виходить, ми вміємо.
Більше про старі та нові вистави, про добро та зло, про новий статус дідуся дивіться в відео інтерв’ю Бориса Барського.
Раніше ми розповідали, як живуть під час воєнного стану:
- Одеський театр на Чайній;
- Театральний простір ТЕО;
- Одеський Український театр;
- Одеський театр юного глядача;
- Одеська Музкомедія.
Фото: скріншот з відео
