Лазарівдень – унікальне народне свято, яке відзначається у суботу перед Вербною неділею. Цього року – 8 квітня. І хоча свято названо на честь святого Лазаря, присвячене воно дівчаткам і загалом славить жіноче начало.
Цього дня всі юні особи болгарського та гагаузького походження проходили обряд посвяти у дівоцтво. Вважалося, що дівчина, яка не брала участі у цьому дійстві, не зможе вийти заміж. Сьогодні в цю прикмету мало хто вірить, проте багато дівчаток на півдні Одеської області щороку беруть участь у Лазаруванні.
Цього дня з самого ранку мами вбирали дівчаток.
Їм треба було цілий день бути «на людях», тому «лазарки» одягали найбільш нарядний одяг. Головний атрибут свята – кошик. Вона мала бути у кожної дівчинки. Ближче до обіду дівчинки збиралися невеликими групами та йшли від дому до будинку з піснями, яким їх навчили мами та бабусі. До наших днів збереглося лише кілька обрядових пісень, які виконуються лише цього дня. І вони, на щастя, все ще розносяться над великими та маленькими селами української Бессарабії.
З побажаннями здоров’я, родючості, щастя та добробуту дівчинки заходять у кожний будинок. Для жінок, які цього року стали мамами, як додатковий подарунок виконують обрядовий танець. Складають усі кошики в одному місці і заводять навколо них неспішний хоровод, виконуючи при цьому пісню, яка починається словами: «Солодким сном заснула моя дитина…»
Після цього господарі пригощають дівчаток хлібом з медом, горіхами, дають дрібні гроші. І, головне, кожній – по одному сирому яйцю, що символізує зародження нового життя: того, яке настане через тиждень, з народженням Христа, і того, яке подарує світові дівчина, що подорослішала.
Вважалося також, що Лазарування приносить процвітання всім, до кого зайдуть дівчатка. Тож «лазарок» завжди чекали, як найдорожчих гостей.
Лазарівень у народі називають також і Квітниця
І ця назва не випадкова, тому що після ходи селом дівчата йшли до річки. Там вони плели вінки, а потім кидали їх у річку. Так дівчатка ворожили. Та, вінок якої запливав далі за решту, за повір’ям, вийде заміж першої з подруг.
У деяких гагаузьких селах цього дня (а в деяких селах — наступного дня, після недільної служби) дорослі дівчата та хлопці влаштовували ігри. Нагадаю, що Лазарівдень відзначається за тиждень до закінчення Великого посту, коли дорослі люди носили темний одяг. Пост мав на увазі помірність не тільки в їжі, а й у одязі, тому одяг яскравих кольорів одягали вже на Великдень і після нього.
У пост не можна було влаштовувати танцювальні вечори, на яких хлопці і дівчата, як правило, знайомилися і зав’язували стосунки, але на Лазар їм дозволялося грати в кілька ігор. У болгар та гагаузів села Кубей вони символізують закінчення посту, очікування свята та благополучне життя.
Заводилами та головними учасниками всіх ігор були дівчата
Вони співали пісні і водили незамкнуті хороводи, схожі на «змійки». Хлопці спостерігали за тим, що відбувається, придивлялися і обирали собі ту, з якою надалі, вже після Великодня, зможуть ближче познайомитися. А поки вони робили маленькі ганчір’яні м’ячики і, поки дівчатка граційно «звивали» Лазарєву ланцюг, кидали їх у дівчат, що сподобалися.
Ще одна гра цього дня – «Кривотанець». У ньому брали участь і маленькі діти, адже їм було дуже цікаво, що роблять їхні старші сестри. Дівчата сідали малюків у центрі кола, заводили повільний танець та співали обрядові пісні. Так молодші пізнавали традиції, їхні правила та особливості.
Раніше в Лазарєві ігри грали повсюдно, сьогодні від них залишилися лише відлуння. Частина з великою любов’ю зберігає відомий бессарабський етнолог Олександр Полібза, про якого ми обов’язково розповімо вам в одному з найближчих номерів. Саме завдяки йому сьогодні в Кубеї все ще пам’ятають ці традиції та ігри.
Обряд Лазарівдень, як і інші звичаї, несе в собі мудрість і смирення, любов до традицій і легкий дотик до історії, минулого, нашого початку — до того, що ми є. А ми — унікальні жителі прекрасної Бессарабської землі — повинні зберігати та передавати нашим дітям народну пам’ять, як це робили наші предки.
