Ключові моменти:
- На початку XIX століття Одещину планували зробити центром шовківництва всієї імперії
- Просуванням проєкту особисто займався герцог де Рішельє, відомий одеситам як Дюк
- Основну роботу з вирощування шовкопряда виконували жінки та діти
- Галузь пережила два злети, але остаточно програла хворобам, пшеничному буму та дешевому імпорту
Чому вулиці Одеси й досі затіняють шовковиці, хто привіз їх до нашого краю та чому Одещина могла стати одним із центрів європейського шовківництва? На ці запитання відповідає нове відео на Youtube-каналі «Одеського життя», який підготувала журналістка Ірина Полякова.
Для цього матеріалу використано факти та історичні відомості, озвучені у відео, а також дані про розвиток шовківництва на Півдні України у XIX-XX століттях. Ми зібрали головні факти про одну з найбільш амбітних економічних авантюр в історії регіону та пояснюємо, чому вона так і не завершилася успіхом.
Як шовковиця з’явилася на Одещині
Дерево шовковиці у наш час здається настільки природною частиною одеських дворів, що важко повірити: колись її тут взагалі не було.
«Сьогодні шовковиця здається нам настільки звичною, що важко повірити: колись її взагалі не мало бути в наших степах. А привезли її сюди заради грандіозної мрії — перетворити Одещину на одного з найбільших виробників шовку в Європі», — розповідає Ірина Полякова.
Причиною стала світова популярність шовку. Протягом тисячоліть його виробництво асоціювалося насамперед із Китаєм. Шовкові тканини коштували дорого, а європейські держави постійно шукали способи налагодити власне виробництво.
У Петербурзі вирішили, що для цього найкраще підходять південні території імперії. Клімат Причорномор’я вважався майже ідеальним для вирощування шовковиці — головного корму тутового шовкопряда.
Саме так почалася історія великого експерименту, який мав змінити економіку всього регіону.
Дюк де Рішельє і велика шовкова мрія
Головним прихильником шовкового проєкту став Арман Емманюель де Рішельє — той самий Дюк, пам’ятник якому сьогодні є одним із символів Одеси.
«Герцог де Рішельє дивився на південні степи й бачив не безкраї простори, а майбутню шовкову імперію. Він був переконаний, що місцевий клімат ідеально підходить для вирощування шовковиці та шовкопряда», — зазначає Ірина Полякова.
За підтримки губернатора під шовкові плантації виділяли десятки гектарів землі. На Дністрі заснували спеціальну колонію Паркани, яка мала стати зразком для всього регіону.
Втім, місцеві жителі не поспішали підтримувати нову ініціативу. Для більшості селян вирощування шовкопряда виглядало складною та ризикованою справою. Потрібно було вкладати час і гроші, а гарантій успіху майже не існувало.
Стало очевидно: самих указів недостатньо. Потрібні були люди, які змогли б навчити інших новій справі.
Француз, який озеленив Одесу і рекламував шовкопряда
Однією з найяскравіших постатей цієї історії став француз Жак-Луї Дессме.
До переїзду в Одесу він працював під патронатом імператриці Жозефіни Бонапарт і був відомим селекціонером троянд. Після наполеонівських воєн Дессме переїхав до Одеси та присвятив себе розвитку міста.
Саме він заклав основу майбутнього ботанічного саду та висадив десятки тисяч дерев.
«Дессме робив для свого часу абсолютно неймовірні речі. Він виносив лотки з гусінню просто до Міського саду та показував одеситам, що шовкопряд не страшний, а може приносити реальний прибуток», — говорить ведуча.
Фактично француз організував справжню просвітницьку кампанію. Він безкоштовно навчав охочих і демонстрував увесь цикл виробництва шовку.
Німецькі колоністи та тисячі дерев
Для реалізації масштабного проєкту потрібні були робочі руки.
Тому влада активно залучала колоністів — німців, болгар, менонітів та інших переселенців, які отримували землю на Півдні.
«Держава фактично пропонувала угоду: отримуєш землю — саджаєш шовковицю. Саме так тисячі дерев з’явилися в німецьких і болгарських колоніях Півдня», — пояснює Ірина Полякова.
Саме завдяки колоністам тутові дерева почали масово поширюватися по всьому регіону. До середини XIX століття їхня кількість обчислювалася десятками тисяч.
Частина колоній, які брали участь у шовковому проєкті, існує й сьогодні, хоча під іншими назвами.
Хто насправді створював одеський шовк
Попри масштабність задуму, шовківництво не було справою великих землевласників.
Вирощування шовкопряда вимагало постійної присутності біля гусені. Її потрібно було годувати свіжим листям, підтримувати стабільну температуру та захищати від хвороб.
«По суті, весь шовковий цикл був жіночою і дитячою економікою родини. Саме вони годували гусінь, збирали листя та стежили за температурою день і ніч», — розповідає ведуча.
Для багатьох родин це був додатковий заробіток. У вдалий сезон продаж коконів міг приносити відчутний дохід.
Саме тому в окремих районах шовківництво досить швидко стало важливою частиною місцевої економіки.
Читайте також: Через це місто проїжджав майже кожен одесит: що приховує Роздільна
Чому шовкова імперія програла пшениці
Здавалося, що галузь має всі шанси на успіх. Але в середині XIX століття по шовківництву вдарили одразу дві проблеми.
Першою стала небезпечна хвороба шовкопряда — пебріна, яка призводила до масової загибелі гусені.
Другим ударом стала економіка. У світі різко зріс попит на зерно, а Одещина володіла одним із найродючіших чорноземів Європи.
«Коли фермери порівняли прибутки від шовку та зерна, вибір виявився очевидним. Пшениця давала більше грошей і значно менше ризиків», — зазначає Ірина Полякова.
Поступово тутові плантації почали зникати, а землі переорювали під зернові культури. Так Південь України остаточно став майбутньою житницею Європи.
Радянська спроба повернути шовк
На цьому історія не завершилася. У 1930-х роках радянська влада вирішила відродити шовківництво. На Одещині створили спеціалізовані господарства, а в області діяли підприємства, пов’язані з виробництвом шовку.
Галузь проіснувала кілька десятиліть, але після розпаду СРСР не витримала конкуренції. Ринок заповнив дешевий китайський шовк, а згодом його почали витісняти синтетичні тканини.
У результаті друга спроба побудувати на Одещині шовкову імперію завершилася так само, як і перша.
Спадщина великого експерименту
Втім, проєкт залишив по собі значно більше, ніж здається на перший погляд.
По всій області досі ростуть шовковиці, висаджені в різні історичні періоди. Збереглися будівлі колоністів, а в багатьох селах можна знайти сліди німецької та болгарської спадщини.
«Другий Китай на Одещині не відбувся. Але завдяки цьому експерименту наш край отримав шовковицю, яка стала частиною місцевого ландшафту та дитячих спогадів кількох поколінь», — підсумовує Ірина Полякова.
Можливо, саме це і є головним результатом історії, яка починалася як масштабний економічний проєкт.
Що ще можна дізнатися з відео
У повній версії відео Ірини Полякової на YouTube-каналі «Одеського життя» ви також дізнаєтеся:
- як до Одеси потрапив особистий садівник Жозефіни Бонапарт;
- чому офіцер грецької армії написав книгу про шовкопряда;
- як саме працювали школи шовківництва для селянських дітей;
- яку роль у порятунку європейського шовківництва відіграв Луї Пастер;
- де на Одещині можна побачити спадщину німецьких колоністів;
- чому радянська шовкова програма зрештою також зазнала поразки.
Перегляньте повний випуск історичного проєкту «Одеського життя» з Іриною Поляковою, щоб дізнатися більше про одну з найдивовижніших економічних авантюр в історії нашого краю.
Раніше ми розповідали про знищені села Одещини та навіщо Радянський союз затоплював території регіону.
Читайте також: Одеса перша в Україні отримала телефонний зв’язок: як незвичайно його використовували одесити
