Прикро та неприпустимо, коли в житті має місце домашнє насильство, від якого страждають і жінки і літні люди і діти. Терпіти та жаліти того, хто ображає, не потрібно, важливо вчасно звернутися до поліції: щоб там оцінили поведінку кривдника та покарали його.
Закон захищає
Це може зробити і постраждала особа, бо чекати, що кривдник «виправиться» чи «зрозуміє, що накоїв» – марно. За домашне насильство, відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення діяння психологічного характеру відносно потерпілого, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого.
Згідно постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (касаційне провадження № 61-19328св18) базовим нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (редакція від 31.12.2023).
Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно зі статтею 26 цього Закону, право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:
1) постраждала особа або її представник;
2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини – батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;
3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи – опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальний припис
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
За заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті.
Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.
Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.
Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.
Заявити на кривдника можуть і небайдужі сусіди, якщо постійно бачать безлад в родині та скандали. Співробітники поліції зобов’язані будуть відреагувати на подібне повідомлення щодо сварки, образи, домашнього насильства.
Зазначу, якщо у Вас зникають гроші, і Вам немає на що жити, про це також обов’язково важливо повідомити правоохоронні органи.
Куди звернитися про домашнє насильство окрім поліції
Якщо той, хто потерпає від домашнього насильства і не знає, що робити, куди йти, може звернутися до управління соціального захисту населення з заявою, щодо свого життєвого випадку.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про соціальні послуги», далі – Закон, (редакція від 31.12.2023), надання соціальних послуг здійснюється шляхом ведення випадку, що включає такі етапи:
1) аналіз заяви/звернення про надання соціальних послуг, повідомлення про осіб/сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах або в ситуаціях, що загрожують життю чи здоров’ю особи;
2) оцінювання потреб особи/сім’ї у соціальних послугах;
3) прийняття рішення про надання соціальних послуг з урахуванням індивідуальних потреб особи/сім’ї;
4) розроблення індивідуального плану надання соціальних послуг;
5) укладення договору про надання соціальних послуг;
6) виконання договору про надання соціальних послуг та індивідуального плану надання соціальних послуг;
7) здійснення моніторингу надання соціальних послуг та оцінки їх якості.
Ведення випадку не застосовується у разі надання соціальних послуг одноразово, екстрено (кризово).
Відповідно до ч.1 ст. 19 зазначеного Закону, підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об’єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи:
1) заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг;
2) звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг.
У разі звернення особи або її законного представника безпосередньо до надавача соціальних послуг такий надавач зобов’язаний надати їм допомогу в поданні заяви про надання соціальних послуг до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об’єднаної територіальної громади не пізніше наступного робочого дня.
Відповідно до ч.3 Закону, у разі виявлення особи, яка за станом здоров’я не спроможна самостійно прийняти рішення про необхідність надання їй соціальних послуг, заяву про надання соціальних послуг зобов’язані подати законний представник такої особи, орган опіки та піклування або структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об’єднаної територіальної громади.
Неприпустимо, якщо заручниками безвідповідальної поведінки батьків є дитина, яка залишається без належної уваги або страждає від насильства вдома.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Якщо Ви бачите, що страждає дитина, не будьте байдужими, обов’язково зверніться до поліції.
Можна також звернутися до з заявою до органів місцевого самоврядування щоб звернули увагу на родину, її проблеми, допомогли дорослим членам родини працевлаштуватися, провели обстеження житлово-побутових умов проживання, вжили заходи щодо цієї родини.
