Рішельєвська — це музей просто неба: переважна більшість будівель тут є пам’ятками історії та архітектури. Відсутність перших номерів (їх розбомбили під час війни) лише посилила панораму Оперного театру, а зелену арку з платанів, посаджених у 1960-х, тепер називають «ришельєвською».
Тут і досі розміщений ЗАГС, де святкують найпафосніші весілля; тут колись працювали автомати одеколону «Шипр» у Воєнторзі, а пізніше був любимий кинотеатр «Україна». Дивовижні деталі: універмаг «Дитячий світ», де мрії поколінь перетворювалися на реальність, чи Інститут стоматології, що слугує місту понад 90 років.
До політминулих подій на Рішельєвській жило понад сто національностей. Тут поряд стоять центральна синагога, де переважно проводить служби єврейська громада, і єдина в центрі мечеть — яскраве підтвердження, що Одеса завжди була містом багатьох культур.
Історія, яка не стає міфом
Рішельєвська — це справжній архітектурний марафон стилів. Від п’ятиповерхових доходних будинків із вікнами-брамами до будинку Нолле, зведеному в неомавританському стилі, де навіть головний вхід прикрашає зірка Давида. Архітектурні пасажі, зелені двори, магазини, кафе, ресторани — все це свідчить про торгово-промислове серце Одеси.
Рішельєвська бачила справжній бій за архітектурне обличчя міста: наприкінці 1970-х хотіли рішуче його змінити, збудувавши 16-поверхові панельні будинки. Одесити були швидкими: вони приписували себе й родичів до тих квартир, які мала влада знести, і за радянськими стандартами переселення раптом стало нічим не реальним — зносити доводилося б утричі більше будинків, ніж планували. Так центральна Одеса врятувалася від бетонних коробок, а її свідомість — від монотонності.
Рішельєвська — те саме місце, де історичне сусідить із сучасним, а стародруковані книжки — із гаджетами. Вона ніколи не була просто відправною точкою для прогулянки: це справжнє зерно міста, де, як казали ті самі кілька одеситів після білого колгоспного вина, «по-справжньому жива теза по-одестютьки».
Одеськість у всіх деталях
Тут завжди знайдеться місце гумору. Шуткою про магазин щастя, де його або ніхто не купить, або воно не справжнє, зручно перефарбовується довгий скандальний вік наперед. В обід можна в кафе повірити, що понти насправді світяться, або пригадати, як один старий нотаріус винайшов, що крок за п’єдестал — між красою й анекдотом.
Рішельєвська — це не тільки архітектура чи історія. Тут усе життя відбувається у реальному часі: від цигарок на гумових листах до сучасних апартаментів у старих будинках. Тут і сьогодні п’ять обідів на день можуть означати лише одне — сімейний загаль зізнань у швидкості інтернету.
Одеса починається з Рішельєвської — і в цьому є певна іронія долі: місто, де сьогодні залишається гарним тільки те, що не відбирають, але ця вулиця ніколи не зникає з пам’яті. Вона як той день, коли тобі кажуть до нашої наступної зустрічі — але це скоро.
Читайте також:
