Красне заснували німці-колоністи в 1814 році. У селі є окреме німецьке кладовище. За рахунок бессарабських німців тут встановлена каплиця та меморіальна плита в пам’ять про німців, які померли в селі до 1940 року.
Колись село славилось колгоспом-мільйонером, і саме при ньому тут були побудовані Будинок культури, школа, адмінбудівля тощо. Проте і сьогодні Красне є одним із квітучих сіл колишньої Тарутинщини.
Як німець по старій мапі свою домівку знайшов
Про те, як шанують красненці свою історію, розповідає історико-краєзнавчий музей, розташований у ліцеї. Екскурсію охочим проведе Тетяна Узун, директорка ліцею.
– У нас багато цікавих експонатів, але самим раритетним є мапа кінця дев’ятнадцятого сторіччя, яку ми відшукали разом із нашими друзями з Німеччини та повністю її відновили. На цій мапі позначено усі будівлі, родини, які в них мешкали, а також криниці, сади, виноградники, млини – тоді їх було три: вітряний, водяний, паровий, – розказує Тетяна Узун. – Кілька років тому до нас приїжджав нащадок родини, яка мешкала в нашому селі. На цій мапі він відшукав будинок, де жили його пращури. Він так зрадів, побіг туди, звичайно, там вже давно інший будинок, але ж земля та сама. То він встав на коліна і цілував землю. Познайомився з господарями, вони його в гості запросили, потім він їх. Зараз, під час війни, нащадки бессарабських німців багато допомагають мешканцям села. Ми вдячні їм за це, – розповідає Тетяна.
Також в музеї є велика експозиція, присвячена героям – захисникам України. Є експозиції з історії села, школи, присвячені Другій світовій війні тощо.
Головне, щоб у селі були діти
В Красному дітей люблять. На кожній вулиці є ігрові майданчики, облаштовано великий стадіон, тренажери. У ліцеї працюють секції з волейболу, баскетболу, настільного тенісу, є хореографічний гурток, який веде хореограф Марія Майстерюк, гурток образотворчого мистецтва.
Дитсадок відвідують 37 дітей. Є одна інклюзивна група, в ній разом з вихователькою працює асистентка.
– В нас є одна дитина, якій потрібна особлива увага. Хлопчик потрапив до нас у не дуже доброму стані, але вже є прогрес. Щороку ми самі робимо ремонт, а батьки нам допомагають, – розповідає Євгенія Бошняк, завідувачка садочка.
Батьки за дитсадок не платять – за рішенням громади як в садочку, так і в ліцеї діти харчуються безкоштовно.
Красненський ліцей вважається одним із кращих в громаді. Усі класи обладнані проекторами, ноутбуками, є великий спортзал, майстерні з токарними, слюсарними станками.
– У нас працює досить молодий колектив. А головне – у нас є діти! Усі одинадцять класів повністю укомплектовані – це дуже важливо для села. Серед наших учнів є переможці всеукраїнських, обласних конкурсів, олімпіад, спортивних змагань, – розповідає Тетяна Узун.
Корови недоєні, а жінки співають
Народний вокальний колектив «Веснянка» – гордість Красного. Колектив жіночий, а керує ним Володимир Попов. Наступного року «Веснянці» виповнюється 40 літ. Учасницям колективу від 55 до 70 років.
– В колективі одинадцять співачок. Пам’ятаю часи, коли за ними чоловіки на репетиції бігали, сварилися, що «вдома купа роботи, діти самі, корова не доєна». Зараз ми трішки постаріли (сміється), чоловіки звикли, а діти виросли. На репетиції збираємося двічі на тиждень. Звання народного нам присвоїли в 2007 році, і кожні три роки ми його захищаємо – вже шість разів атестувалися, – розповідає керівник.
Репертуар широкий – це як сучасні, так і народні пісні. Співають українською, гагаузькою, болгарською, німецькою, молдавською мовами.
– «Веснянка» – це наша родина. Ми завжди допомагаємо один одному: де дітям весілля справити, ювілей, багато хто стали кумами. У нас різні професії, національності, але ми – рідні люди, – ділиться Катерина Добра, учасниця «Веснянки» та директорка Будинку культури. – Крім «Веснянки», у нас є вокальний дует «Гармонія», гурт «Парічка», дитячий танцювальний гурт «Чарівне горнятко», солістки Еля Іоргачова, Тетяна Братан.
Диво-пічка Лариси
Лариса Порумбрика куховарить для найменших – вихованців дитсадка. Кухня, де вона чаклує, – приклад для кожної господарки. Особлива гордість Лариси – диво-пічка, викладена з червоної цегли.
– Пічкою користуюся, коли наступають холоди, сама її топлю дровами. А як вона мене виручає, коли вимикають світло! Пічка дуже добра, – хвалиться Лариса.
Цього дня Лариса готувала на сніданок сирну запіканку, на обід – борщ із м’ясом, салат із зеленим горошком та морквою, кашу пшеничну, компот, а на вечерю – запечену курку.
– Продуктами ми забезпечені добре. Діти їдять із задоволенням і завжди мені дякують. Їх улюблена страва – сирна запіканка.
Поки що лікарі в село не поспішають
Фельдшерку ФАПу Наталю Фоміну я зустріла після чергового виклика. Наталя закінчила Білгород-Дністровське медучилище. Кожен її робочий день починається з прийому, а після одинадцятої вона бігає по викликах. Красне – село немаленьке, отже за день кілометрів з десять «намотує».
Перед прийомною помічаю оголошення.
– Це перелік ліків, які ми надаємо безкоштовно. Щокварталу Червоний Хрест нам передає життєво необхідні ліки. Аптеки в селі немає, і це дуже виручає, – пояснює Наталя. – Також є безкоштовні тести на гепатит, ВІЧ, ковід, для перевірки рівня глюкози. Основна моя робота – це виклики. У селі є люди лежачі, онкохворі. Крім мене у ФАПі ще працює молодша медсестра Євгенія Висоцька.
У ФАПі дуже чекають на лікаря – у правому крилі будівлі для нього обладнали двокімнатну квартиру. От тільки лікарі в село, на жаль, не поспішають.
Майстринею мене зробила бідність
Біля парку на дитячому майданчику можна побачити графіті на стінах, розписані панно прикрашають вестибюль Будинку культури. Цю красу створила художній керівник Будинку культури Людмила Іванова. Людмила має багато талантів – вона танцює, співає, малює, шиє костюми.
– Зайнятися рукоділлям мене змусила бідність. Я з багатодітної родини – нас у батьків було шестеро. Ми зі старшою сестрою якось побачили на обкладинці журналу ляльку Барбі, і так нам закортіло таку ляльку мати. Із проволоки зробили «скелет», обмотали його, змодулювали обличчя, руки, ноги, пошили одяг, чоботи. Вийшло дуже класно. Так я й почала займатися пошиттям одягу, окрім цього ще розписом, вишивкою, створюю декорації, сценічні костюми. Нещодавно пошила для дитячого гуртка два комплекти костюмів. Творчість для мене усе. До речі, моя сестра стала професійною художницею.
Гагаузи марно не базікають – вони роблять
У колишньому Тарутинському районі є два села, де мешкають переважно гагаузи, – це Красне і Підгірне.
Які ж вони, гагаузи? Це я запитала у Катерини Доброї.
– Я чиста гагаузка. Як і прийнято у гагаузів, мешкаємо ми разом із батьками чоловіка. Свекруха моя – молдаванка, а свекор – гагауз. Однак порядки в родині – гагаузькі, бо на жінці якої б національності не одружився гагауз, усе одно головним буде він. Ми люди прямі, завжди тримаємо слово, марно не базікаємо і дуже дружні. Як кажуть: «Якщо ви поб’єте одного гагауза, знайте, що битися до вас прийде усе село». А ще доволі вперті і надзвичайно майстровиті. Гагаузи класні будівельники. Тому якщо живеш з гагаузом чи гагаузкою, маєш бути готовим до «вічного ремонту».
В родині розмовляємо гагаузькою. Мова, до речі, універсальна – ми порозуміємось і з турками, і з татарами, туркменами, азербайджанцями, узбеками. І ми щирі і завжди раді гостям. Наші улюблені свята – це Хедерлєз – Георгієв день і Касім – Дмітрієв день, – розповіла Катерина. – Отже, приїжджайте до нас, завжди радо зустрінемо.
Рецепт сирної запіканки від Лариси Порумбрики
Інгредієнти:
- сир кисломолочний – 1 кг
- манна крупа – 100 г
- яйця – 7 шт.
- цукор – 1 ст.
- масло вершкове – 100 г
- родзинки – 1 ст.
- ванілін за смаком
Приготування:
Сир збиваємо блендером, додаємо манну крупу, яйця, цукор, масло, ваніль і добре збиваємо блендером. Потім додаємо родзинки. Змащуємо деко маслом, присипаємо манкою, висипаємо суміш і випікаємо 40 хвилин.
Читайте також:
