Дорогою на Саврань неможливо оминути-об’їхати мальовниче село Дубинове — неофіційні «ворота» громади, яке зі сходу межує з Миколаївщиною, а з півночі, через Південний Буг, — з Кіровоградщиною.
Навіть приказка є: дубинівські півні на три області кукурікають.
Історія цього поселення губиться у сивій давнині, й цьогоріч село відзначає 300-літній ювілей.
Серед дібров з віковими дубами
За легендою, Дубинове раніше йменувалось Богданівкою. Ще донедавна так звався один із сільських кутків. Назву приписують козацькому гетьману Богдану Хмельницькому, який у цій місцині переправлявся через річку Буг, прямуючи на битву з татарами.
Кандидатка історичних наук, вчителька з села Осички Савранської громади Ольга Білецька у своїй праці «Саврань у XIV–XVІ століттях в світлі новознайдених джерел та матеріалів» зазначає, що у 1545-1581 роках цими землями володів Кіндрат Козари, їх успадкував його син Богдан. Імовірно, що на кордоні між Польським королівством та Османською імперією, на стратегічному відрізку чумацької магістралі Кучманського шляху, завдячуючи Козару-молодшому, і з’явився цей населений пункт. Й, зважте, за добру сотню літ раніше офіційної дати, 1724 року!
А Дубиновим село стало завдяки реліктовим дібровам з віковими дубами, що тут раніше росли. Один з них — 26-метровий красень — ще височіє у сусідньому селі Слюсареве, що відноситься до Дубинівського старостату. Дата народження дерева — 1425 рік. Вік визначили вчені-дендрологи, назвавши дуба прабатьком Савранських лісів.
Більш ґрунтовно про історію села можна довідатись у сільському музеї, відкритому 24 листопада 2004-го.
Під десницею Богородиці
Перша православна церква, присвячена Різдву Пресвятої Богородиці, відома з 1746 року. Проте польські землевласники Любомирські перетворили її на уніатську, і лише 1794-го храм знову повернувся у лоно православ’я. У центральному архіві Києва зберігаються «Метричні книги церков с. Дубинове з 1775 до 1821 року».
Серед святинь храму найбільш шанованою була ікона Божої Матері – чудотворний лик з Києво-Братського монастиря. Щоправда, в період войовничого атеїзму храм і церковні святині було знищено. І лише 2000-го церкву Різдва Пресвятої Богородиці відбудували та відкрили.
Настоятель храму протоієрей Василь Воронецький розповів, що будівля тотожна Одеському храму, що на 16-й станції Великого Фонтану, а жителі села та околиць знаходяться під захистом Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Різдво Богородиці — це важливе церковне свято в православ’ї і відзначається 21 вересня за календарем УПЦ і 8 вересня за новим календарем ПЦУ. Встановлене воно церквою ще в ІV столітті.
В народі це свято часто називають Друга Пречиста. Разом із храмом дубиновчани відзначатимуть і 300-й ювілей рідного села.
До «Огруду» за зціленням
Неподалік села, обабіч Савранського тракту, серед високих верб ташується урочище «Огруд» — гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення.
З давніх-давен тут зупинялися перепочити подорожні, щоб вгамувати спрагу та напоїти волів і коней. І зазвичай біля джерела чатували розбійники, щоб пограбувати купців, котрі їхали з ярмарку з добрим виторгом.
Назва ж місцевості походить від польського слова «огруд» — город, оскільки придатна для вирощування городини. Воду для поливу селяни уже який вік беруть зі струмка, що витікає з джерела і впадає у Південний Буг. Запасаються ключовою водою, яка неповторна за смаком та має цілющі властивості, і для пиття.
Біля криниці встановлено навіс зі столиком та лавками, де проїжджаючим можна перекусити, запивши їжу студеною водичкою.
Староста Тетяна Василенко розповіла, що гідрологічна пам’ятка «Огруд» отримала свій статус у 1972 році. Працівники старостату утримують заповідну зону в належному стані: прибирають сміття, викошують бур’яни, білять дерева та фарбують лавки і стіл.
Бережуть прадідівську славу
Дубинове здавна славиться не лише своєю гарною природою та мальовничими краєвидами, а й працьовитими, талановитими і героїчними людьми.
Ще за козацтва місцевий люд брався за коси, повстаючи проти гнобителів.
Виходець з Дубинового Іван Покотило став Героєм Радянського Союзу, мужньо громлячи фашистів. Сотні дубиновчан тоді стали на борню з ворогом.
Зараз більше 60 патріотів воюють з рашистською нечистю, відстоюючи незалежність рідної землі. На жаль, у кровопролитних і запеклих боях з ненависним ворогом загинули бійці ЗСУ Вадим Балабанов і Дмитро Денисюк, а Василь Хіміч і Михайло Кіщенко вважаються зниклими безвісти.
Для підтримки українського воїнства та своїх земляків жителі старостату активно долучаються до збору коштів та продуктів харчування, влаштовуючи благодійні ярмарки.
Усі жителі в’яжуть віники
В’язання віників – це прадавнє ремесло. Ним тут займаються усі жителі, а майже кожен город засаджений сорго, з якого й виготовляють віники. На березі річки вистачає верболозу для перев’язу.
І вже зараз у вінникарів розпочалася гаряча пора — заготівля сорго. Невдовзі з просушених снопиків виготовлятимуть цупкі віники. За день майстер може виготовити до сотні штук.
Один віник коштує в Дубиновому гривень 50, а в перекупників — удвічі дорожче.
Оперний спів лунає на три області
Літ двадцять тому придбав хатинку в Дубиновому відомий українсько-британський оперний співак Василь Савенко з Любашівщини. 74-річний бас-баритон працює за контрактом у Британії з 1992 року, а до цього співав у Дніпропетровському театрі опери та балету, був переможцем міжнародних конкурсів.
У березні 2022-го Василь Савенко виступив у Ротарі-клубі, де зібрав 5 тисяч фунтів стерлінгів для підтримки українців. За час війни неодноразово влаштовував благодійні концерти за кордоном, в Україні та на Одещині.
Днями співак, приїхавши з Англії, вкотре виступив у Дубиновому та Саврані. У його репертуарі переважають українські народні пісні та романси. Частенько його спів милозвучно лине над Бугом аж на три області.
Загиблий воїн- Вадим Балабанов!!