Довелось стати свідком: літня жінка довго милувалась різдвяно-новорічними прикрасами, що тепер щедро красуються на вулицях міста, а потім… розплакалась. Її супутниця аж злякалась: «Що з тобою?!»…
Виявилось: «нічого такого», просто жіночка не втримала сльози, бо все побачене — таке казкове і прекрасне, а все, що на душі — «зовсім навпаки, бо ж війна ця клята!». Подруга жінки філософські відмітила: «То треба радіти, що жива, що бачиш все це…». Жінка тихо відповіла, що вона тому й не втримала сльози, що цю казкову красу побачила.
Не довелось мені почути їхню розмову далі. Та й навіщо? Здається, я отримала відповідь на питання, що виникає вже другий рік поспіль про свято під час повномасштабної війни…
Так, готуватися до різдвяно-новорічних свят ми почали ще на початку листопада: продаж штучних ялинок та прикрас, перші вітрини з зимовою тематикою… А ялинку на головній вулиці міста почали встановлювати на другий день зими.
Зараз на вулицях міста можна вже побачити й інші ялинки. Ну а щодо прикрас, то тут виявили таку фантазію, що, здається, творив все це якийсь чарівник.
Милувалась навіть «картинкою», як продавчиня виставила свій святковий товар, потім відійшла, придивилась уважно, щось переставила, а потім сама фотографувала свій «витвір»…
Санта-Клаус у великий прозорій кулі… Живі ялинки-крихітки у горщиках… Солодкі подарунки на полицях магазинів…
До речі, справжній ялинковий базар ми ще не побачили, а от букети, зроблені з живих ялинкових гілок — вже у продажу…
І дійсно, все це викликає сльози розчулення, особливо, коли бачиш, як всю цю казкову зимову красу розглядають діти…
Фото: авторки
