Тридцять третя річниця Незалежності України – це відрізок часу, який дозволяє нам оцінити пройдений нашою державою шлях. Особливо цікаво почути думку тих, хто брав участь у прийнятті Незалежності нашої країни. «Одеське життя» пропонує своїм читачам бесіду з цікавим співрозмовником — депутатом Верховної Ради першого скликання 1990-1994 років Олегом Єфремовичем Савельєвим.
Олег Єфремович Савельєв — депутат Верховної ради України першого скликання 1990-1994 років.
Народився 28 травня 1951 року в с. Концеба Савранського району. За освітою інженер-механік, закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут.
Трудову діяльність розпочав у 1973 році головним інженером колгоспу «Дружба» Савранського району.
Серед п’яти претендентів у другому турі обраний Народним депутатом України 18 березня 1990 року. Був членом комісії Верховної ради України з питань будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства.
Нині — інженер першої категорії басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор’я та Нижнього Дунаю.
Перший невтрачений шанс
Олег Савельев голосування 1991 рік
– Олеже Єфремовичу, в яких умовах готувався Акт про Незалежність України? Як дійшли згоди?
— Україна – це держава із тисячолітньою історією. А історію, як відомо, творять люди власними вчинками, прагненнями.
Три дні серпневого путчу 1991 року не зуміли зберегти радянський союз, який проіснував майже 70 років. Тоді до нас, депутатів Верховної Ради України, приїхав генерал Варенніков, який звернувся з проханням підтримати Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП). Однак Україна не підтримала ГКЧП та використала цей момент для того, щоб позбутися владарювання москви. Історики кажуть, що це перший невтрачений шанс України здобути незалежність. Сьогодні ми маємо її втримати.
Ухвалення документа відбувалося в умовах реальної загрози державному суверенітету України. Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 року зібралася на позачергову сесію.
З метою захисту суверенітету України запропоновано створити Раду оборони України і Національну гвардію; ухвалити закон про статус військ; розробити механізм реалізації економічної незалежності шляхом переходу у власність України підприємств та організацій союзного підпорядкування.
Всі ці заходи були утвердженням незалежного статусу України, внаслідок чого УРСР припиняла своє існування. Щоб надати легітимності доленосним рішенням, Ігор Юхновський запропонував проголосити акт, в якому мав бути зафіксованим новий державно-політичний статус України.
Відчуття гордості і тривоги
На сесії дві рушійні сили — комуністи і народний рух — після узгоджувальних комісій, консультацій, кулуарних дискусій вирішили голосувати за незалежність.
Ввечері 24 серпня 1991 року Верховна Рада України конституційною більшістю голосів (392 — за, 4 — проти) ухвалила Акт проголошення незалежності України.
Прийняття Акту було логічною потребою. Ніхто нікого не змушував. Ми всі мріяли про незалежну Україну.
— Що Ви відчували тоді?
— Гордість і тривогу. Тривогу за майбутнє, бо розумів, що п’ятнадцять республік, як п’ять пальців руки, скеровувались одним центром і їх економіка була тісно переплетена. Тож ми усвідомлювали, що в економіці України буде колапс. Все необхідно було робити швидко.
Хто відповідає за порядок у державі?
– Чи змінилось Ваше бачення майбутнього країни з часів вашої каденції до сьогодні?
– Звичайно, змінилося. Адже Україна в 1990 році займала третє місце щодо промислового потенціалу в Європі і була в десятці кращих економік світу!
Щодо формування нової економічної системи та її подальшого розвитку, то тут дуже негативно позначився політичний безлад в країні. Адже прем’єр-міністру і уряду довелось працювати у надзвичайно складних обставинах: зменшились показники з виробництва, а значить, різко зменшилися надходження до бюджету. Для забезпечення миру і територіальної цілісності необхідно було зміцнити оборону молодої держави. А це досить непросто.
— Що спричинило таку ситуацію?
— Наша неготовність самостійно працювати — потрібно було все розпочинати з нуля. І ми не обрали того президента, котрий би дбав про розвиток економіки країни. На жаль, ми обрали нове керівництво, де особисті інтереси стали вище державних. І понад тридцять років вчимося на власних помилках і намагаємось виправити ситуацію, і знов обираємо не тих лідерів. Нам не везе на президентів. Кожен наступний гірше попереднього. Треба обирати лідера не за гроші чи за крупу, а питати, де ти був і що ти зробив.
Вагому роль відіграють політичні погляди населення. Західний регіон хотів жити без росії, а жителі сходу і півдня не бачили майбутнього без росії. Цим раздраєм користувалися політики під час виборів. Це і призвело до війни на сході України, анексії Криму та до повномасштабного вторгнення росії.
Державна економіка попала під олігархічний вплив, тому її розвиток спрямований на задоволення інтересів декількох олігархів, які впливають на формування Уряду та роботу Верховної Ради, а не на інтереси держави і українського народу.
Де та демократія, яка мала б бути у вільній країні? Візьміть будь-яке село і подивіться, яку демократію сповідують голови громад, старости. Штати роздуті, князьки повиростали і працюють на себе та на власну сім’ю. А коли здобували незалежність, то мріяли про заможне життя всього українського народу.
А сьогодні переживаємо, чи взагалі буде жити Україна.
Сьогодні всі беруться керувати, а за порядок не відповідає ніхто. Хоча, згідно з чинним законодавством, за порядок у правоохоронних органах має відповідати насамперед генеральний прокурор, а у державі президент і премєр-міністр.
Треба обирати лідерів-патріотів
— Чи потребує змін або нововведень, на Вашу думку, Конституція України?
— В Конституції має бути прописано, що людина, яка приходить до влади, повинна мати певний досвід. Вона повинна розумітись на тій справі, яку їй доручають, а не просто прийти абсолютним нулем на посаду. На жаль, нинішня Верховна рада, затверджуючи міністрів, не запитує їх програми дій і, звільняючи, не питає чому не виконав. Такий підхід призводить до безвідповідальності. Мають бути певні вимоги і критерії.
– Олеже Єфремовичу, кого з українських політиків за всі роки Незалежності Ви вважаєте найефективнішими?
– Я б відзначив Олександра Мороза, Євгена Марчука, Віктора Шишкіна.
— Які якості, на Вашу думку, є головними для депутата?
– Відданість і служіння народу та порядність. Не вважайте це пафосом.
– Вас було запрошено на урочисте засідання Верховної Ради з нагоди 30-річчя Незалежності.
— Так. На порядку денному засідання було одне питання — розгляд законопроєкту «Про великий Державний Герб України», який Президент України Володимир Зеленський 28 червня подав на розгляд Верховної Ради. Великий Державний Герб передбачений Конституцією України. Донині в Україні було затверджено лише малий герб – тризуб.
Рішення підтримали 257 народних депутатів.
Тоді я отримав відзнаку «30 років Акту проголошення незалежності України» серед парламентаріїв першого скликання.
— Олеже Єфремовичу, що побажаєте Україні і українцям?
— Всім нам Перемоги в цій страшній війні, інакшого не дано. Здоров’я, удачі і віри. Обирати лідерів, які б думали про свій народ та любили Україну понад усе. Не забуваймо, що кожен день, кожна подія буде ще однією сторінкою української історії. І зараз від кожного з нас залежить, як саме про нас буде написано. Сучасна історія України пишеться сьогодні. Хтось залишить в ній лише рядок, а хтось займе цілу главу. Але для перемоги важливий внесок кожного українця. Хай нам Бог допомагає!
