Новини Одеси та Одеської області

Олег Губар: пам’яті Одесита з великої літери

Олег Губар: пам’яті Одесита з великої літери

Рівно рік тому, 19 березня 2021 року, Одеса зазнала великої втрати – пішов із життя відомий історик, краєзнавець, почесний громадянин нашого міста Олег Губар.
Як згадує віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Євген Голубовський, Губар був совістю Одеси. Він не був кабінетним вченим. Він був сином Одеси, міста, яке він знав і любив. І все своє життя присвятив коханому місту.
У річницю смерті великого сина Одеси «Одеське життя» хоче нагадати своїм читачам про Одесіт із великої літери републікацією статті від 28 квітня 2021 року.

27 квітня 2021 року, за православною традицією, одесити поминали земляка, що пішов, на 40-й день. І підбирали слова для опису втрати: «Пішов син Одеси…», «Пішов батько Одеси»…

Олег Йосипович, право слово, не втримався б і в’язнів: «А також її святий дух!». Але якщо говорити серйозно, то що за людина був цей скромний краєзнавець Олег Губар, якщо добра половина міста сумує за ним, як про рідне?

«Юнак з невживливим характером»

губарь

Так згадує про юного Губара віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Євгеній Михайлович Голубовський:

— Він з’явився у «Вечірці» 1976 року. Мені порекомендували його як надзвичайно талановитого юнака, але з дуже невживливим характером. Головне, що я відчув одразу, це його величезні та живі знання про місто. Великі, ніж більшість не лише його однолітків, а й моїх. А слово «краєзнавство» на той час було майже під забороною.

У 30-ті роки воно закінчилося, лише у 57-му почало з’являтися щось подібне. Виникла секція «Одесика» у Будинку вчених, і я у «Вечірці» вів краєзнавчу сторінку. Ось Олег і став одним із найцікавіших авторів цієї сторінки. Він захопився одеським театром, що було невипадково, бо займався скрипкою, навчався у школі Столярського, співав у хорі Одеського оперного театру. Для нього театр був рідною домівкою, а Пушкін, як і для багатьох одеситів, був рідним дядьком. І перша книжка Губаря так і мала назву: «Одеса. Пушкін. Театр».

Далі він займався історією карткової гри, алкогольними колами Одеси — Малим та Великим, історією Чорноморського пароплавства… Але це завжди так чи інакше зав’язувалося і на Пушкіна, і на театр. Крім того, поступово в Олегу визріла громадянська самосвідомість. Він любив це місто та протистояв тим, хто намагався зробити з колись третього міста Російської імперії звичайний провінційний обласний центр Української РСР. Або незалежної України. Це в будь-якому варіанті було неабияке місто. І сенс роботи Олега був у тому, щоби це довести.

губарь 2

У ньому поєднувалася шалена працездатність (30 книг!) з величезною жовіальністю — він любив жінок, любив випити компанії, і одночасно з безперервною роботою над собою як над людиною. Справжній безсрібник, він величезній кількості людей допомагав, давав історичні довідки, за когось заступався, найменше думав про себе. І тішився, що добрі люди його любили і цінували: чи то Михайло Жванецький, чи нікому не відомі друзі.

«Є і третій Губар»

губарь

Співробітниця Одеського літературного музею Олена Яворська згадала та опублікувала нарис, який писала до шістдесятиріччя Олега Йосиповича — «Цей божевільний Губар». У уривках із цього нарису ми бачимо вже не юнака, а зрілого одесита з переліком досягнень та заслуг:

«Геолог за освітою, археолог за покликом серця, журналіст із багаторічним стажем…

Вміє домовитися з усіма, починаючи від роботяг, що риють котловани на місці старих будинків. Скільки разів він розповідав історії про знайдений у підвалах або викуплений у роботяг за стандартну розрахункову ціну — пляшку горілки, та які історії — заслухаєшся!

Проекти його завжди трішки авантюрні — від розкопок у центрі Одеси до тіні Пушкіна на відомому перехресті.

Зовнішньо — веселий, іронічний, котрий бравив любов’ю до міцних напоїв та знання всіх питних закладів Одеси — як дореволюційних, так і нинішніх. Але є й інший Губар — творець міфів та легенд. Ну хто ще, крім Олега, міг сказати, що уламки келихів, знайдені на розкопках біля міського театру, — ті самі, що розбили на щастя мало не при закладці Одеси?

Є й третій Губар — завсідник Громадської бібліотеки та Обласного архіву. Адже це саме він розкопав замітку про прибуття до Одеси якогось Стефенсона — він Стівенсон, автор «Острова скарбів».

Були в нього і «Сто питань за Одесу», і книги про фотографів Одеси, про Воронцова (Олег був організатором перенесення праху подружжя Воронцових). Пише він і прозу — іронічну, сумну, уїдливу… Олег багатолик: від «Старої Одеси в курйозах та анекдотах» до «Енциклопедії забутих одеситів», від «Ваг та заходів старої Одеси» до «Автографів Одеси». Причому читаються перші як наукове дослідження, а другі як захоплюючий детектив.

Нагороджували Олега неодноразово і всіляко — він і «Золоте перо», і «Одесит року», але, як на мене, найбільше відповідає характеру та життю Олега Губаря премія «Люди справи». Бо він і є справою».

Раніше ми писали, що в Одесі пропонують назвати вулицю ім’ям Олега Губаря.

На відстані удару

З любов’ю до міста все ясно, але звідки така гаряча взаємність? Чи мало істориків, що корплять в архівах роками… Сам Губар якось написав: «Народний художник має бути ближчим до людей. Як зараз кажуть, на відстані удару». І слідував своїй заповіді неухильно, хоча багато хто заперечив би, що це була відстань обійми або міцно стиснутої руки.

Не сотні навіть, а тисячі друзів. Не просто «френдів», а скорботних, осиротілих. І море спогадів від людей, багато з яких ніколи не бачилися з Губарем або бачилися лише одного разу.

«Дякую, що допомогли у найважчий момент». — «Я пам’ятаю ту розмову, він багато змінив у моєму житті». — «Дякую, що вислухали». — «Завдяки Вам я став кращим як людина…». — «Зберігаю Ваш подарунок багато років…». Так пишуть не популярному блогеру, не краєзнавцю, так пишуть близькому другові, батькові-матері чи духовнику.

губарь

У чому секрет Губаря? Тим самим питанням задалася Тетяна Хмельницька в інтерв’ю з Олегом Йосиповичем у червні 2020-го:

— Ви завжди так любили життя та людей? Чи це прийшло з роками? Звідки, як Ви думаєте, від кого, від чого у Вас це кохання?

— Від жалості, мабуть. Це дуже сильне відчуття природи. Можливо, божественне. Сильніше за кохання…

«Про танці на трунах»

«Читаю некрологи. Допомагає», – написав колись Губар.

З яким настроєм прочитав би він власні некрологи, багато з яких розкрили далеко не найкращі речі навіть не про нього самого, а про їхніх авторів? Про це Губар також сказав, влітку 2020-го:

«В останні роки померли сміливі і навіть зухвалі люди, які залили сала за комір своїм ідеологічним противникам. Противники не зуміли їх пробачити, заходилися енергійно скакати на могилах. Не буду поминати марність. Це анахронізм. Швидше треба говорити про дурість і незрілість. Ймовірно, скакуни збираються жити у століттях або поспішно піднестися, минаючи лікарняні палати, підсови, качки, памперси та інші санітарно-гігієнічні радощі.

Їм би побачити самих себе на лікарняному ліжку, заправленому «щодо чистою постільною білизною», що сидить у голові люблячу жінку, збожеволіла від горя і втоми, зазирнути їй в очі і побачити там випереджаючий події страх. Тоді, мабуть, вони сплакали б про себе, не пустилися б у танець з приводу чиєїсь такої ж непристойності буденної кончини.

Якщо Господь розпорядиться так, що хтось із цих танцюристів піде раніше за мене, я просто промовчу. Тому що оплакав їх за життя».

«Ватник» та 2 травня

губарь

Радянські часи подарували нам витончене формулювання «він не прийняв революцію». У наші дні опоненти Олега Губаря звали його просто «ватником». Що тільки надихало його на нові витівки «в пику», включаючи знамениту фотографію в натуральній ватнику та шапці-вушанці.

Чи був Губар проросійськи налаштованим сепаратистом? Саме питання звучить смішно. Губар взагалі не про це. У своєму посту «Самолікбез» у Фейсбуці у березні 2016-го він розставляє крапки над «і»:

— У нас поганий уряд, гірший нікуди, бо він діє на шкоду держінтересам України.

«Урядовим патріотизмом» Олег Губар не страждав за жодної влади. Був у ньому прагматичний український патріотизм та пристрасний патріотизм одеський. «Та чи може місто бути Батьківщиною?!» — не втомлювалися обурюватися вороги. Одеса – для багатьох – змогла.

Головним святом для Олега Йосиповича багато років залишалося 10 квітня – День визволення Одеси. Тому що про жах «м’якої» румунської окупації він знав не з чуток. Губар також був одним із небагатьох, хто не боявся називати події 2 травня не «великою перемогою», а страшною трагедією. Так, як і має називатися масова загибель людей у центрі мирного міста у мирний час.

Що ж до політичних його переконань, то й тут насамперед важливим був — Людина. Як писав він у 2016-му:

— На політгоризонті поки що не бачити жодної пристойної людини. Стати ж такими людьми, не розмінюйтеся миттєво, не губіть перспективу. Хоча б з егоїстичних міркувань, зі здорового глузду.

Читайте також: «Топография пушкинской Одессы»: в Одесском Литературном музее презентовали монографию почетного краеведа

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: