Складається враження, що багато одесити забувають про те, що надворі війна, руйнуються міста, гинуть люди. Хотілося б, щоби ми про це згадували не лише за сигналом повітряної тривоги. Ні, я не пропоную, за прикладом стародавніх юдеїв, посипати голову попелом і позбавити себе всіх радостей життя, давайте просто чинити розумно і дотримуватися правил.
У 10-му тролейбусі часто можна почути, як водії просять пасажирів вимкнути та сховати мобільні телефони перед проїздом блокпоста. За часом це займає не більше п’яти хвилин, і відключений телефон нікому не завдасть незручностей. Проте багато хто продовжує тикати пальцями в екрани смартфонів, ігноруючи попередження. Тому особливо самовпевненим стали зауважити самі пасажири.
Тиждень тому я їхала в тролейбусі, і навпаки сиділо юне ефірне створення, яке самозабутньо натискало на екран смартфона наманікюреним пальчиком. Коли проїжджали блокпост, чоловік поряд попросив: «Дівчина, вимкніть телефон». Дівчина з подивом підвела на нього очі: «А навіщо?!». Тут уже не витримала я і гаркнула: «Бо блокпост проїжджаємо!». Зітхнувши, дівчина вимкнула телефон з таким виглядом, ніби робила нам ласку. Хотілося запитати: може вона взагалі не в курсі, що в країні відбувається?
Читайте також: Стоп тривога, або як забудовники роблять нам нерви
Інша хвора тема – це пляжі, де «сміливці» плавають мало не в обійми з мінами. Їх не бентежить навіть попереджувальний напис «Небезпечно, міни!» із зображенням тих, хто вже поплавав. Поліція, яка патрулює пляжі, може тільки попереджати потенційних купальників, і це загалом правильно: кожен сам відповідає за своє життя. Однак я вважаю, що така поведінка з боку громадянського населення – просто свинство. Замість того, щоб займатися важливішими речами, пов’язаними із захистом України, поліцейські змушені в повній амуніції в дику спеку блукати пляжем, щоб попередити «відпочиваючих» про те, що вони й так знають. Совість треба мати, панове!
Ще за темою: Дрейфуючі міни та «хочу на море!»
Купатися в оточенні мін – це що зараз особлива доблесть? Чи пофігізм? Якщо в тих, хто, отямившись від власної безстрашності, входить у море, запитати, чи згодні вони віддати своє життя за два-три купання в морі, то відповідь гарантовано буде негативною. Дивовижна нісенітниця: врятуватися від обстрілів у рідному місті, щоб загинути на пляжі в Одесі.
Думаю, нічого страшного не станеться, якщо особливо «сміливі» одесити і ті, кого війна змусила залишити власний будинок, не викупаються в морі або не поваляються морським пісочком. Вони збережуть життя для того, щоб після війни Одеса прийняла їх із радістю та привітністю. А на пляжах, розмінованих та безпечних, можна буде вдосталь набратися морського повітря, сил та здоров’я, не ризикуючи при цьому життям.
Інші блоги «Одеського життя»:
