2022-й рік став роком переосмислення поглядів не лише щодо країни-агресорки або країн, які підставили нам своє плече, а й часом переоцінки власної ідентифікації: якими ми були, якими ми є зараз, ким станемо завтра.
З часів античних греків, традиція обговорювати, дискутувати, шукати відповіді разом на непрості питання – нормальний процес для цивілізованого суспільства та його подальшого розвитку. Саме так народжувалися філософські школи та традиції, які людство й досі вважає основами сучасної цивілізації. З осені 2022 року в Одесі проєкт Re:Open Ukraine проводить низку зустрічей з істориками, політологами, соціологами, філософами, де кожного разу одесити можуть задати питання і висловити власну думку.
Одеса – це острів чи материк. Про що йдеться?
– Звичне для нас відчуття відокремленості і відчуття власної унікальності: Одеса – особлива. Чим є Одеса, частиною чого? Якщо ми говоримо про регіон: до якого регіону відноситься Одеса?як це позначити? це південь України? тоді які кордони цього Півдня?
Поняття острова існувало в одеській культурі і воно жодним чином не було пов’язане з сепаратистськими настроями. Якщо ми звернемося до одеських концептуалістів, то вони це постійно використовували, але поняття «острова» для них було поняттям їх одеської спільноти всередині радянського життя.
Коли ми говоримо про острів чи материк, ми говоримо про те, що наші регіональні уявлення, те, що ми вважаємо своїм, може концентруватися всередині Одеси, а може виходити за її межі, включаючи той самий Херсон, Миколаїв і далі.
У нас зараз дуже багато рівнів ідентичності і багато фреймів, у які ми вписані. Тому що у нас є наш власний дім, є мій двір, є мій район, є спільнота людей, які є островом для мене, у який я вписана. Є моє місто, є мій регіон, є моя країна, є мій континент. І тут для мене було скоріш важливо не протиставлення, а заміна.
Море-Зерно-Миколаїв. Нові-старі метафори Одеси?
– Коли ми говоримо про те, чому Одеса “особлива-особенна”, тут використовуються різні метафори. Це може бути острів, це може бути кордон, це може бути лінія межі. Метафора моря одна з перших, яка спадає на думку.
Море – не тільки для того, щоб купатися. Море – це робота. Вона важка, вона складна. І для дуже багатьох одеситів робота в морі створює фрейм життя. Навіть якщо у нас немає родичів, які працюють у морі, у нас є такі сусіди або друзі.
У 2022-му році я зрозуміла, наскільки змінилася оптика. Наскільки інакше ми бачимо все зараз. І наші стосунки з морем, і наші стосунки із портом. І наскільки інакше ми взагалі вступаємо у відносини з морем.
Коли було заблоковано порт, ця тиша з порту виявилася одним із найжахливішим досвідів одеситів. Влітку відбулася деблокада порту і одесити почули перші звуки звідти – звуки судна, яке виходить у море. Я просто фіксувала. У Фейсбуку, люди писали: «я плакала». Сльози від звуків порту, які до цього ми вважали абсолютно буденними..
Експорт зерна як елемент одеської ідентичності є абсолютно нормальним. Це згадується навіть у номінаційному досьє для ЮНЕСКО. Одеса завжди була тими воротами, через які вивозиться зерно. Зараз ця теза набула нових обертів. І крім того, коли ми кажемо про зерно, яке вивозять із Одеси, ми впускаємо в Одесу степ і починаємо відчувати, що місто не закінчується Старопортофранківською.
Миколаїв. Відчуття спорідненості, яке зараз є, я дуже сподіваюся, що ми його не втратимо. Навіть жарти, які про Миколаїв ми зараз в Одесі можемо почути, свідчать про важливість Миколаєва. От, до прикладу, жарт від таксиста: “ Чому в Одесі номери на автівках ВН? «Возле Николаєва”. І переозначення пари «Одеса – мама, Ростов – папа», нарешті це переозначення відбувається. Тому що в нашому просторі з’явився Миколаїв – “папа”, Миколаїв- тато. І тому ми можемо зараз побачити певний контур того регіону, у якому ми будемо жити. Ми можемо зараз на емоціях тримати це відчуття спорідненості, а потім його втратити. Але можемо і не втратити, тому що ми про це думаємо.
Як ми можемо побудувати нову українську ідентичність, використовуючи наше економічне зростання, і зв’язати це з усією Україною?
– Я не знаю, що економічно більш вигідно, оскільки я не економіст, але я розумію, що міжнародна торгівля у будь-якому разі – це дуже круто і це правильно.
Саме на морську торгівлю приходить найбільший відсоток торгівлі у світі. Тому Одеса може у цьому відігравати значну і важливу роль. Не обов’язково вивозити лише сировину, можна вивозити що завгодно, можна завозити все, що потрібно. Будь-яка активність такого роду для нас вигідна. І Одеса тут точно буде грати свою роль. І я сподіваюсь, що до нас повернуться круїзні судна.
Що треба робити, щоби Одеса інтегрувалась в Україну назавжди?
– А де ми? Ми в Україні? Що треба робити ще? Мені здається, що тут існує дуже багато речей, які ми маємо робити в Одесі, а не просто розповідати, що ми є Україна. Ми знаємо, що ми є Україна. Але не для всіх це очевидно. На жаль.
Коли ми будемо репрезентувати себе як класне місто, у якому все працює, у якому класний бізнес, у якому ось бізнес освіта, осб культура, ось література і мистецтво – тоді ми і будемо виглядати сучасно, трендово – інакше.
Яку літературу порадите читати з приводу Одеси?
– Взагалі я б радила читати все, що є. Тому що коли ми порівнюємо, наприклад, того самого Гінріхса, голландця, який написав про міф Одеси, і коли ми читаємо Танжер, сучасний роман одесита Івана Козленка, ми бачимо цей надзвичайний геп, ми бачимо себе. розуміємо, які ми. Тому все, що ми зустрічаємо, воно корисно.
Список літератури від Оксани Довгополової
- Oksana Dovgopolova. The Odesa image in Odesa themed restaurants https://www.researchgate.net/publication/364791867_The_Odesa_Image_in_Odesa-Themed_Restaurants
- Оксана Довгополова. Мандрівний міф міста: репрезентація міфу Одеси у підприємствах пам’яті
- Оксана Довгополова. Образ Одеси в художній літературі – погляд зсередини та ззовні // У пошуках обличчя міста: практики саморерезентації міст України в індустріальну та постіндустріальну добу. Харків: Видавництво Точка, 2021, с. 103-115.
- Сайт платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, кураторкою якого є Оксана Довгополова.
Послухати всю зустріч з Оксаною Довгополовою:
Оксана Довгополова – одеситка, співзасновниця та кураторка платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Тема її досліджень – пам’ять, ідентичність нашого міста. Останній рік, видзначаэ дослидныця, підсвічує обрії регіональної ідентичності, які почали перезавантажуватись. Ось про це саме і була дискусія, на яку прийшло стільки людей, що вони ледь розмістилися в просторі Книгарні-Кав’ярні.
Читайте також:
Одеський історик розвінчав 12 найпопулярніших одеських міфів (Частина друга)
Одеський історик розвінчав 12 найпопулярніших міфів про місто (Частина перша)
Фото з ФБ сторінки Re:Open Ukraine
Репродукція картини Олександра Ройтбурда серії “Метафізика міфа”
