«Одесская жизнь» запитала у відомих одеситів, яким був найпам’ятніший Новий рік. Ось, що розповіли Вітя Бревіс та Федір Сердюк.
Яким буває найпам’ятніший Новий рік? З веселим товариством – чи раптовою самотністю? Зі святковим безумством – чи з повчальною мораллю? З телевізором та політиками, по-домашньому, – чи у дорогому ресторані, у колі шанованих людей? Всі ми зустрічаємо Новий рік по-різному…
У поті, під крики Тимошенко
Вітя Бревіс, письменник
До кінця 2009 року я роздав книги, розпродав меблі, пішов геть з бізнесу, запакував речі в три валізи та поїхав жити з Дюссельдорфа до Києва. Я знайшов помісячно милу хатинку на вулиці Петропавлівській, заплатив заставу плюс маклеру, розпакував свої валізи і зрозумів, що захворів.
По телеку йшла передвиборна сутичка, а я лежав навпроти з температурою сорок один, геть самий. Боліло все, було боляче кашляти, я добирався до туалету, чіпляючись від слабкості за стіни, пив свій німецький парацетомол, сушив змоклі простирадла на стільцях і чекав. Їсти не хотілося. Лікаря викликати не було сенсу: по-перше, я сам лікар і ще пам’ятаю, що якщо грип лікувати, він минає за тиждень, а якщо не лікувати, то за сім днів; а по-друге, я навіть не знав, куди дзвонити, якщо ти іноземець.
Новорічну ніч я провів так само, навпроти телевізора, в поті, сам. Співалися пісні, Тігіпко зображував мачо на тлі літака, Янукович сипав гречкою і хрестився, Тимошенко щось кричала з мхатовськими придихами. Країна виявилася справді веселою.
Потроху хвороба відступила.
А що було б, якби мене звали, скажімо, Вітторіо, і жив би я великою родиною в гостинному будинку на вулиці Гарібальді, десь у Ломбардії?
– У нашого хлопчика температура!
Мене поклали б у ліжко за два дні до появи симптомів. Навколо ліжка бігала б мама, старша сестра Камілла, бабуся Лючія з тарілкою канеллоні, дідусь Карло, тітонька Джулія з каструлею пасти під пахвою, сусідка тітка Белла зі склянкою маскапоне – всі вони кричали б навперебій, що бідного Вітторіо потрібно терміново госпіталізувати, поки він не почав задихатися, але перед цим йому слід добре перекусити. Там уже я не залишився б у хворобі сам, не те що в нас!
Вони б викликали падре Базіліо, щоб він за мене кваліфіковано помолився особисто діві Марії, він би поїв у нас у їдальні пасти, випив би склянку піно гриджо і пішов би собі далі, інших заражати. А ще б я заразив лікаря в лікарні, а тітонька Джулія кашляла б чотири дні і померла б від інсульту, їй би зробили посмертний тест, знайшли б антитіла, і вона теж потрапила б у статистику, а всі інші, гаразд, одужали б, так і бути, не псувати ж остаточно Новий рік…
Ні, таки іноді добре побути самому. Навіть і новорічної ночі.
Раніше ми публікували розповідь Євгена Голубовського про зустріч Нового року у компанії з Михайлом Жванецьким.
Зі «швидкою» та пригодами
Федір Сердюк, бізнесмен, фундатор компанії FAST
Найпрекрасніший Новий рік провів не я, а мій друг, тож розповім за нього.
Товариш мій хотів отримати досвід рятувальника, і на Новий рік він відпрацював зміну з бригадою “швидкої”. Каже, з одного боку, було таке святкове відчуття, що в тебе дуже багато друзів і всіх їх треба за ніч встигнути відвідати. Бо куди не приїдеш, скрізь накритий стіл, все оздоблено, всі ошатні. Щоправда, настрій у тих, хто зустрічає «швидку», зазвичай уже не дуже святковий…
А ще п’яні сплячі бомжі, яким кожен небайдужий громадянин цієї ночі навіщось викликає «швидку». І п’яні школярі вагою 80 кг штука. І мінно-вибухові травми від феєрверків. І п’яні городяни на Думській, які починають танцювати під сирени карети швидкої допомоги, замість звільнити проїзд.
Загалом, один раз у житті такий досвід отримати мій друг радить кожному, хоча вдруге він навряд чи піде на це добровільно. І добре б пам’ятати про цей зворотний бік новорічних веселощів, про його наслідки. Щоби працівники «швидкої» не стали раптовими гостями вашого святкового застілля.
Раніше ми розповідали, які історії нам повідали радіоведуча Олена Кунцевич і актор Володимир Комаров.
