Ключові моменти:
- У Карталі знайшли трипільську кераміку поза відомим ареалом культури
- Археологи досліджують пам’ятку навіть в умовах повномасштабної війни
- Городище містить культурні шари від енеоліту до середньовіччя
- Поруч розташований найбільший фракійський некрополь регіону
Городище Картал біля Орлівки належить до пам’яток археології національного значення й десятиліттями залишається одним із найважливіших об’єктів дослідження Нижнього Подунав’я. Дані про його історичну цінність містяться у державних реєстрах пам’яток культурної спадщини, а експедиції проводять українські археологи за участю профільних наукових установ і студентів. Журналістка «Одеського життя» Аноніна Борндарєва побувала на розкопках, поспілкувалася з доктором історичних наук, професором Ігорем Бруяко та побачила нові знахідки, зроблені під час польового сезону 2026 року.
Професор із лопатою, який купив хату в селі
Війна майже зупинила українську археологію. Зараз в області залишилося всього дві «живі» локації, одна з них – в Одесі на Приморському бульварі, друга – легендарне городище Картал в селі Орлівка Ренійської громади.
Мешканці Орлівки вважають професора Ігоря Бруяко майже своїм односельцем – вже чверть віку він є незмінним керівником експедиції на городище Картал.
Ігор Вікторович досліджує пам’ятки все життя, з тих часів, коли працював лаборантом в Інституті археології Академії наук України.
З часом він здобув ступені кандидата та доктора історичних наук, вчене звання професора. Шістнадцять років поспіль науковець очолював Одеський археологічний музей. Але щоліта він змінював костюм на робочий одяг, збирав лопати, віники, щітки та вирушав зі студентами у гарячі південні степи. Ба більше, Ігор Вікторович навіть придбав власним коштом будинок у селі Орлівка – щоб мати базу для учасників експедицій.
Це надзвичайно важка праця – щодня перекидати тонни ґрунту під палючим сонцем у сподіваннях, що земля віддасть свої таємниці.
– Буває, що вчені втрачають інтерес до польової роботи: це важко, адже мені вже не тридцять і навіть не п’ятдесят років, – посміхається професор. – Можна сидіти в кабінеті й, скажімо так, переглядати якісь теорії, що існували раніше. В Європі є приклади, коли археологи взагалі ніколи не виїжджали в експедиції, а використовували матеріали, які здобували інші. Але для мене польова робота – це основа діяльності, без цього археологія ніби мертва. Біля села Орлівка пам’ятка археології унікальна – тут багато культурно-хронологічних горизонтів, поселень різних епох: від мідно-кам’яної доби й майже до сучасності.
Знайшли трипільську кераміку там, де її не мало бути
Коли ми приїхали на розкопки, практика студентів вже закінчилася, вони пішли на канікули.
Ігор Бруяко розповів, що в перші роки великої війни практики взагалі не було, але її вдалось поновити завдяки зусиллям керівництва педуніверситету імені Ушинського (саме в цьому виші читає лекції професор).
– Під час минулої експедиції ми натрапили на дуже незвичне явище: досліджуючи поселення, поряд із ним знайшли ранні поховання доби неоліту та бронзового віку, – розповідає вчений. – Здивувалися: чому так близько, якщо поселення має окремий могильник? У пошуках відповіді роботу на локації продовжили цього року. Якщо говорити про конкретні знахідки, ми виявили цікаві зразки трипільської кераміки. Це доволі рідкісне явище для тутешніх місць, адже ареал трипільської культури розташований значно північніше. Тобто люди, які жили тут за доби неоліту, мали сталі торговельні зв’язки з трипільцями.
Городище Картал настільки цінна пам’ятка археології, що до війни фінансова підтримка надходила з Німеччини. Це дозволяло залучати більше студентів та місцевих жителів, видавати збірники за результатами досліджень.
Прибулець із півночі та його бойовий пояс
– Усюди можуть бути сюрпризи та несподіванки, – каже професор. – Наприклад, у 2012 році на території могильника ми відкрили поховання з бойовим поясом. Спочатку, побачивши чималий набір срібних та бронзових речей, навіть не зрозуміли, що це. Згодом з’ясувалося, що пояс складений з елементів, які виготовляли у Прибалтиці, – балто-германських древностей. Подібне ще знаходять у Польщі, але звідки воно тут, на берегах Дунаю? Припускаємо, що володар пояса прийшов цілеспрямовано, але не зі злочинними намірами. Його поховали незвичним способом – кремували, що не було притаманно для того періоду в цій місцевості, а навколо викопали рів.
Читайте також: Золото під ногами, озеро-привид і легендарна криниця: чим дивує село Долинське
Зруйнувати, щоб… зберегти
Робота археологів специфічна: відкриваючи фрагмент, вони водночас руйнують його. Саме тому документування – це окрема наука, яку опановують на розкопках студенти істфаку.
Проводячи екскурсію свіжою ділянкою, вчений вказав на ритуальне поховання домашнього вогнища фракійців. Для недосвідченого ока це просто купа каміння, але професор одразу впізнав глиняний припічок та належним чином обтесані кам’яні конструкції.
– Вогнище вважалося священним, тому, коли люди переїжджали, його «ховали», – пояснює дослідник. – Цього року ми знайшли таке ж вогнище в одній із господарських ям. Ці ями, їх тут багато, рили для зберігання зерна, а коли вони ставали непридатними, туди скидали непотріб. Для археологів це речі, які несуть багато інформації.
Довідка «ОЖ»
- Городище Картал і некрополь – пам’ятка архітектури національного значення, вона багатошарова. Найдавніші шари сягають епохи енеоліту (V-IV тис. до н.е.).
- Періоди розквіту припадають на ранню залізну добу та античність (VIII ст. до н.е. – III ст. н.е.).
- У гето-дакійський період (IV ст. до н.е.) пагорб перетворився на систему оборонних споруд. Гето-дакійські племена звели тут масивні стіни та рів, щоб захистити переправу та контролювати торговельні шляхи.
- У римську епоху (I – III століття н.е.) об’єкт став римським військовим форпостом на лівому березі Дунаю, що охороняв переправу через річку та шлях, який вів до Тіри (Білгород-Дністровський) та інших міст Північного Причорномор’я.
Кілограм античного золота та найбільший некрополь
Місцева назва місця розкопок – «Кам’яна гора». І тут, у степах, дійсно існує гора. Колись вона була величезною, але від неї мало що залишилося: спершу через тектонічні процеси, а в новітні часи – через активний видобуток каменю.
– Камінь брали для будівництва гребель та доріг – у придунайських степах це було єдине таке родовище, – розповідає професор Ігор Бруяко. – Взагалі-то існують суворі правила: перед початком будь-яких земляних робіт розвідку проводять археологи. Якщо експертиза не виявляє цікавих для науки об’єктів, дають «зелене світло» господарській діяльності. Але трапляються випадки, коли коня запрягають позаду воза. Коли постало питання про археологічну розвідку біля Орлівки, видобуток каменю тривав уже років п’ять. За цей час дуже багато всього було знищено. Археологи почали розкопки у 1963 році.
Як відомо, на території городища Картал знайшли знаменитий Орлівський скарб стародавніх монет кізикінів. Поруч із городищем виявили величезний фракійський некрополь. За словами Ігоря Бруяко, це найбільше поховання, знайдене нашими археологами на території від Карпат до Дунаю.
– Вже відкрито 650 поховань, серед яких є групові, – пояснює вчений. – Але розкопки проведено лише фрагментарно. Уявіть, скільки відкриттів ще попереду.
Досліджуючи фракійський могильник, знову натрапили на турецькі окопи, що залишилися з часів битви при Кагулі під час російсько-турецької війни (1768-1774 рр.).
Студенти валяться з ніг, але щасливі
Студенти завжди в захваті від такої практики.
– Я згадую себе в цьому віці: поле, намети, розмови й пісні під гітару біля багаття, – каже професор. – Зараз інакше – тепер студенти роблять відео і викладають у ТікТок, привертаючи додаткову увагу до нашої роботи.
Але правила незмінні: щодня підйом о п’ятій ранку, швидкий сніданок – і о шостій вже на об’єкті.
Працюють до дванадцятої. Після обіду нікого не треба вмовляти на «тиху годину» – самі валяться з ніг. Після вечері – вільний час.
– Студенти задоволені тим, що в них є самостійний колектив, який виконує певні задачі. З експедиції вони повертаються з враженнями, про які розповідають друзям і родичам. Є студенти, які приїзджають на практику вдруге – отже, точно сподобалось. Вони – наші майбутні кадри.
Орлівський скарб
У глечику містилися монети 43 типів із природного сплаву срібла та золота (електруму). Загальна вага знахідки – близько 1,15 кг. Вчені з’ясували, що вони були виготовлені впродовж VI-IV століть до н.е. у давньогрецькому місті Кізик, що на південному узбережжі Пропонтиди (Мармурового моря). В античному світі вони відігравали роль міжнародної валюти. До Одеського археологічного музею тоді передали 71 монету разом із посудиною.
Раніше ми публікували фоторепортаж, як під Приморським бульваром в Одесі знову шукають загублену фортецю Хаджибей.
Читайте також: Відбійні молотки та 2500 років історії: в Одесі біля Дюка стартували великі археологічні розкопки
