Історико-топонімічна комісія змінила назви деяких одеських вулиць. Вулиця художника Сурикова тепер носить ім’я музичного педагога Петра Столярського. Проходить вона від вулиці Святослава Ріхтера до Парашутного провулка і розташована в Хаджибейському районі міста.
Петро Столярський був не тільки видатним скрипалем-педагогом, а й засновником першої в радянській країні спеціалізованої музичної школи для обдарованих дітей. І хоча народився він не в Одесі, а в повітовому містечку Липовці Вінницької області, все життя віддав нашому місту.
Столярський закінчив одеське музичне училище за класом скрипки, був учнем знаменитого польського диригента і скрипаля Еміля Млинарського. Пізніше Столярський працював в Одеському оперному театрі — грав в оркестрі, а згодом організував «Приватні музичні скрипкові курси Столярського», викладав в Одеській консерваторії, де 1920 року отримав звання професора. У 1939 році Петро Столярський отримав звання народного артиста УРСР, був обраний депутатом Одеської міської ради.
Коли почалася війна, школу Столярського евакуювали, однак і в евакуації він продовжував займатися з дітьми, незважаючи на те, що багато хворів. Одним з учнів Столярського був син Давида Ойстраха Ігор. Після визволення Одеси Столярський із радістю збирався повертатися до рідного міста. Однак коли він дізнався, що від школи, заснованої ним, залишилося лише згарище, остаточно зліг.
Помер Петро Столярський 29 квітня 1944 року у Свердловську, де і був похований. Згодом могила його прийшла в запустіння. У 1980-ті роки надгробок Столярського було відновлено і перенесено на Широкоріченське кладовище, проте домогтися перепоховання останків не вдалося. Наразі місце поховання Столярського точно невідоме.
Чому перейменували вулицю Василя Сурикова?
Василь Суриков належав до старої козацької сім’ї, яка майже за 200 років до його народження переселилася до Сибіру. У своїй творчості художник відображав моменти російської історії, писав портрети відомих діячів і воєначальників, використовував біблійні сюжети. У монументальних роботах він намагався показати справжнє обличчя самодержавства та імперської влади. Однак незважаючи на негативне ставлення до імперських звичаїв, Суриков ніколи не відвідував ані Україну, ані Одесу, не використовував сюжетів, пов’язаних із нашою країною, у своїх полотнах, і жодного стосунку до української культури не має.
