Будучи уродженкою одного з сіл української Бессарабії, я завжди з радістю готуюся до кожної нової зустрічі з мешканцями цього унікального краю. Адже люди тут живуть просто, керуючись перевіреними століттями традиціями предків. І завжди раді гостям.
Ольга Іллівна Кічіджи з села Виноградівка Тарутинської ОТГ зазвичай частує гостей двома традиційними стравами – баницею та соусом з куркою, тобто болгарською манджею. І щоразу їй вдається здивувати навіть тих, хто вже куштував цю смакоту. Так, потроху, за столом і починаються довгі, цікаві розповіді про сільське життя-буття.
Цього разу Ольга Іллівна вела свою розповідь, не відриваючись від в’язання:
– Тут з давніх-давен люди тримали овець. З вовни пряли нитки, а з них в’язали шкарпетки, жилетки, светри і таке інше. Всі болгарки вміють в’язати. І я цим займалася змалку. Мама мене навчила в’язати і однією, і двома, і чотирма спицями. Вона все вміла робити – і шити, і вишивати, і в’язати. Та й загалом в селі багато хто вміє рукоділити.
Залишивши в’язання, майстриня вправно розпалює пічку і пояснює:
– Завчасно розпалюю, щоб встигло прогрітися приміщення, бо скоро ж дівчата прийдуть.
І дійсно, трохи згодом невеличка тепла кімната почала заповнюватися.
– Я запрошую своїх сусідок, і ми в’яжемо шкарпетки. Робимо все, що можемо, щоб зігріти наших солдатиків. Нас вже більше десяти жінок. І в’яжемо таки шкарпетки, щоб вони були зручними. Тому одна пара має важити до ста грамів. Я всім зважую клубочки і даю рівно стільки, скільки потрібно на одну або дві пари. І всіх завжди підганяю: «Швидше, дівчатка, швидше!» Адже настали холоди, і хлопцям треба утеплюватися. Отже в’яжемо і одразу відправляємо, хоч і невеличкими партіями, на фронт. Навіть якщо кілька десятків наших воїнів нам вдасться зігріти – вже добре, і нам тепліше на душі.
Ольга Кічіджи із майстринями за роботою
Жінки все приходили, сідали і, не гаючи часу, продовжували розпочату раніше роботу. За в’язанням обговорили останні новини у селі, а потім почали співати старовинні болгарські пісні. За болгарськими й українські. І не стримували сліз, згадуючи загиблих хлопців – справжніх героїв, наших захисників.
– Прагну, щоб нашу ініціативу підхопили і жінки з інших сіл. Хто може в’язати багато – добре, хто одну пару – теж чудово. Отже, ще один солдат буде зігрітий. Солдат, який рятує нас від великого зла, зла, що руйнує наші міста та вбиває наших людей і псує життя усьому світу. Весь світ його проклинає. Знаю, що це великий гріх, але я його проклинаю, цього путіна.
Тож ще 50 пар теплих шкарпеток вже отримали військові на фронті. Сподіваємось, що ці шкарпетки не лише зігріють, а й захистять від усіх бід українських воїнів.
