Ця гарна, тендітна і сильна духом білявка зробила свій вибір ще у 2015 році, коли вирішила стати до лав військових, де вже був її брат Віктор. Однак її документи чомусь завернули, не пояснивши причини. А через три роки Марічці зателефонували з військкомату і сказали, що офіцери запасу мають пройти півторарічну строкову. І вона пішла служити.
З Донеччини – на батьківщину
Народилася Марія у селі Плоске, що на Балтщині. Закінчила Одеський медичний університет. Вийшла заміж і поїхала з чоловіком на його батьківщину, у Донецьк. Там було все: робота, кохання, великий будинок у центрі міста. Але події 2014-го змусили робити вибір.
І жінка залишила все та переїхала з сином на свою батьківщину. Чоловік не поїхав з сім’єю, пославшись на те, що у нього в Донецьку батьки.
У Балті пані Дашковська очолила рентгенологічне відділення, зайнялась волонтерством. Сьогодні вона — заступниця командира інженерно-саперної роти 184-го навчального центру, медикиня і радниця генерала – командира військової частини — з питань гендерної рівності.
Перша бойова тривога
– Коли пролунала бойова тривога на світанні 24 лютого, ми всі стали в чергу за зброєю. Тоді я прочитала, що ракета прилетіла на Подільщину. Дуже переживала, щоб мої батьки не опинилися в окупації, бо їх би не жалували. Адже їхні діти — військові. Я бачила, що відбувалося на сході країни, — розповідає Марія.
На жаль, сьогодні у Небесному війську є її побратими, є хлопці, з якими росла у селі, з якими йшла пліч-о-пліч на Марші гідності чи волонтерила.
– Боляче. До втрат звикнути не можна, — ділиться жінка.
Про жінок на війні
У своєму підрозділі Марія Дашковська не єдина жінка. Їх семеро. Якихось особливих умов жінки не вимагають. Просто само собою так складається, що, якщо доводиться десь ночувати, то для них виділяють окрему кімнату, якщо треба прийняти душ, то першими йдуть жінки. Кожній з них за сорок років і кожна прийшла свідомо в лави ЗСУ. Марія каже, якби їм щось було нагально потрібно в побутовому плані, командир зробив би це для них. Але все, що влаштовує хлопців, влаштовує і жінок. Службові відносини тут базуються на взаємній повазі і довірі.
– Наприклад, у 2021 році ми порушували тему щодо форми для жінок. Однак сьогодні це не має ніякого значення. Головне — вигнати ворога з нашої землі, — каже Марія.
Пісня для Марічки
Вже давно Марічка слухає суто українські пісні. Інколи вмикає й досі популярну пісню молодості її батьків «Марічка». Саме завдяки їй батьки назвали доньку Марічкою. Але під час реєстрації їм сказали, що такого імені немає і записали Марією. Однак для батьків і друзів вона — Марічка.
Вдома на неї чекають батьки і син Роман. Він закінчує навчання у медуніверситеті і планує пов’язати долю із військовою медициною. Мати підтримує вибір сина, як у свій час і її батьки прийняли її вибір.
