Новини Одеси та Одеської області

Мама воїна, одягнута в чорне: як знайти сили жити і боротися? (відео)

Вже дев’ять місяців кожної суботи на площі біля мерії Одеси зустрічаються ті, кому не байдужа доля захисників України. Це рідні воїнів, які виходять на поодинокий мирний пікет «Кава на Думській». До Дня матері «Одеське життя» поспілкувалося з тими, хто з перших днів регулярно приходить на Думську площу – із матерями Героїв на щиті, аби дізнатися, чому вони це роблять?

«Дехто на смерті наших синів робить статки, тому ми виходимо на вулицю»

Ірина – мати захисника України та розвідника Артема Орлянського за позивним «Торнадо». Воїн служив у 95-й десантно-штурмовій бригаді у спеціальному підрозділі розвідників. Так вийшло, що на мирні пікети «Кава на Думській» Ірина почала виходити після втрати сина.

Погибший боец, альбом памяти

Альбом пам’яті

– Тьома з дитинства був лицарем. Займався спортом, був чемпіоном Європи з карате, працював в охоронній агенції, добре володів зброєю. Він завжди світився та усміхався, обожнював природу, тварин та археологію. Жив дуже активно, мабуть знав, що буде такий вік короткий. Тільки онуків нам не залишив… Я до останнього не знала, де він знаходиться. Казав, що тренує хлопців на навчаннях. Потім виявилося, що мій син виніс пораненого побратима через мінне поле і ось-ось повинен був піти у відпустку. І тут раптом нам принесли похоронку… Я була у горі, а коли побачила безглузді тендери міста, мене це ще дужче обурило. Тоді вийшла на вулицю з портретом загиблого сина, це був крик моєї душі.

Мати загиблого воїна думала, що під час пікету до містян вийде Геннадій Труханов, та можновладці «поховалися» за колонами мерії. Але таке ставлення не зупинило родичів захисників, вони продовжили виходити на площу заради справедливості та тих, хто поклав життя за країну.

– Тьома пішов на війну у березні 2023 року. Його відібрали в розвідгрупу за фізичними даними, хоча міг піти у війська ППО, бо рік там служив. Вони з хлопцями ходили на дуже небезпечні завдання – тож з групи мало хто залишився… У день, коли росія обстріляла Одесу і прилетіло у «Фоззі», я поїхала подивитись на квартиру сина, яка знаходилася поряд. Написала, що в нас все добре, але він не виходив на зв’язок. А ввечері я дізналась про його загибель. Артем з групою поверталися із завдання, їх засікли дронами і обстріляли касетними снарядами. Син отримав поранення правої руки та ноги, сам наклав турнікети, але вони зламалися. Він дві години лежав та стікав кров’ю.

Артема не встигли довезти до лікарні, не вистачило лише декількох хвилин, він помер у машині швидкої допомоги. Ірина вважає, що багато чого залежить від народу. Родичі та волонтери збирають все необхідне для війська самотужки, а те, що дає держава, інколи «виходить боком». Якби у військовій частині видали якісні турнікети, то, можливо, син би вижив.

Погибший воин Артем Орлянський

Артем Орлянський

– Нас вбиває не тільки росія, а й корупція при владі та серед військових. Те, що держава закупила неякісні турнікети, призвело до багатьох смертей. Також тіло мого сина транспортували з Чугуєва до Одеси без рефрижератора, у звичайній «Газелі». Він вісім днів пролежав в ангарах з сотнями тіл інших загиблих воїнів при невідповідній температурі. Незалежний судексперт це підтвердив.

І це таке відношення до Героїв на щиті? Тому ми виходимо на вулицю та просимо людей почали контролювати тендери, щоб хоча б 20% з бюджету міста йшло на допомогу ЗСУ.

Ще одна проблема, на яку звертає увагу Ірина, – це відношення до тих, хто отримав або не отримав посвідчення члена сім’ї загиблого.

– Я вважаю, що мати – це та, яка не тільки народила, а й виростила дитину. Нещодавно зі мною зв’язалася жінка та попросила допомоги в отриманні будь-якої державної допомоги. Колись вона стала опікуном для хлопця та його братів. У віці 21 року він загинув на війні, а жінці не дають статусу члена сім’ї загиблого. Це несправедливо! Взагалі люди реагують на чорне посвідчення, начебто їх обікрали. Є мами, які заздрять мені, що я поховала сина, що я отримала статус сім’ї загиблого. У багатьох діти зниклі безвісти, деякі знають, де лежить тіло дитини, але забрати його не можуть… Нам важливо, щоб наших дітей пам’ятали, щоб була пошана. Я всім мамам раджу допомагати, молитися та надіятися.

Черное удостоверение

Артем Орлянський загинув 13 серпня 2023 року (у 32 роки), визволяючи село Вільшана Куп’янського району Харківської області. У воїна залишилися мати, батько та дві молодші сестрички. Шана та низький уклін захиснику України!

«Це в пам’ять про сина, хочу, щоб захисники живими повернулися додому»

Ангеліна Любчак почала виходити на поодинокі мирні пікети «Кава на Думській» ще в серпні минулого року, а через місяць вона прийшла на площу у чорному вбранні: на війні загинув її син Олександр Свіщ за позивним «Фарш». Захисник був шурмовиком-розвідником та лицем 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ.

Погибший "Фарш"

Олександр Свіщ за позивним «Фарш»

– Тепер ми розуміємо, в кого був «Фарш», – так мені пишуть ті, хто знав Олександра. Я ніколи не стояла осторонь всього, що стосується суспільства. Особливо під час війни, коли мій син боронив Україну. Я, інші матері та родичі військових прагнемо звернути увагу не тільки очільників міської ради, а і суспільства, на проблеми, з якими стикаються захисники на фронті. Містяни повин­ні цікавитися, на що йдуть кошти з бюджету міста та скільки коштів виділяють на ЗСУ. На фронті нестача боєкомплектів, зброї, дронів, турнікетів, палива, медикаментів. Є проблеми з прикриттям штурмових бригад, евакуацією поранених та загиблих. Я продовжую виходити на поодинокі пікети, бо з мого двору вже троє загинули на війні і ще двоє воюють. Тому ми з однодумцями робимо це заради чоловіків та дітей, які боронять нашу країну.

Ангеліна каже, що суспільство по-різному сприймає пікети «Кава на Думській». Є закиди та коментарі, що там збираються «проплачені обірванці» та «хворі на голову». Але вони роблять те, що не наважуються зробити інші: рятують наших захисників та нагадують, що байдужість вбиває.

– Так, люди виснажені війною, але вони не знають, наскільки тяжко хлопцям, які тримають оборону. Мій син у ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення. Я бачила його два рази за весь час, останній – у червні 2023 року. Олександр був командиром мінометної групи, розвідником та штурмовиком, володів різними видами зброї. Так, він був безстрашним воїном, але зраненим та виснаженим. Навіть після отримання мінно-вибухових травм він повернувся на фронт, тому що не міг залишити побратимів. Я не думала, що Олександр загине, думала, дійде до перемоги…

Шеврон в память о "Фарше"

Шеврон на згадку про «Фарша»

Олександр не служив в армії, але завжди хотів бути військовим. Після 2014 року став приймати участь у військових зборах «Азова» та «Центурії». А коли пішов на війну, сказав: «Мамо, нарешті я там, де маю бути». Він отримав бойове хрещення на Київщині – у селі Мощун, Бучі та Ірпені. Його бойовий шлях пройшов по «гарячих» напрямках: Маріупольському, Запорізькому, Херсонському та Бахмутському.

Зараз Ангеліна з іншими мамами та родичами захисників допомагають один одному, воїнам та сім’ям загиблих. Жінка особисто знайшла в цьому спасіння та поштовх до життя. Щоб не думати про болюче, робить корисне та несе це іншим людям.

– Коли я вперше вийшла на пікет на Думську після загибелі сина, люди підходили, обіймали мене, співчували і щиро дякували за Героя. Зараз син надає мені сили зробити те, що він хотів, але не встиг. Тому або ми будемо сидіти вдома та страждати, а захисники на передовій вмирати не тільки від зброї окупанта, а й від байдужості суспільства, або ми разом згуртуємось і продовжимо допомагати заради Перемоги!

Олександр Свіщ загинув 12 вересня 2023 року на Бахмутському напрямку, йому було 30 років. У воїна залишилась дружина Анастасія та маленька донечка Василіса. Шана та низький уклін захиснику України!

«Бажаю, щоб влада виділяла гроші на ліки, турнікети та безпілотники»

Євгенія почала ходити на пікети «Кава на Думській», коли її син Дмитро Жовчак за позивним «Кабася» був ще живий. Захисник служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді та був одним з найкращих бойових парамедиків.

– Треба тримати себе в руках. Заради Дімки я стараюсь мати гарний вигляд. Він парамедиком був, тому хотіла, щоб більше уваги приділяли медицині. Щоб не тільки я бігала містом та збирала мішками ліки на передову. Коли Діма вважався зниклим безвісти, я продовжувала ходити на протести. А після того, як поховала сина, стала асоціальною. Зараз знову ходжу, адже бажаю, щоб посадовці всіх рівнів виділяли гроші на ліки, турнікети та безпілотники. Щоб чиїсь діти і чоловіки повернулися живими додому та народили своїх дітей. Мій Діма не залишив мені онуків, тільки свого «синочка» – котика Боніфація.

Тату в память о погибшем сыне

На згадку про сина Євгенія зробила тату

Дмитро ніколи не розповідав Євгенії, що відбувається на фронті, говорив тільки про буденні речі та що війна – це лотерея. Перед тим, як усе сталося, захисник подзвонив додому і сказав: «Мамульчик, кілька тижнів мене не буде на зв’язку».

– У мирному житті Дімка був кухарем-універсалом. Багато років пропрацював в елітному ресторані на Дерибасівській. В армії він ніколи не служив – був пацифістом, не тримав зброї в руках. А ось я, навпаки, з 2014 року допомагаю нашим. Коли почалася велика війна, перші три дні в мого сина був шок. Він добре грав у віртуальні ігри і спілкувався з росіянами, казав, що такого не може бути, що все добре. А потім деякі друзі опинилися в окупації, хтось пішов воювати, хтось загинув. І ось на десятий місяць війни він пішов захищати країну.

Мати думала, що Дмитро «спіймав» повістку, а виявилося, що це був свідомий крок. Не вірила Євгенія і в те, що її син стане парамедиком. Але на підготовці виявилося, що Дмитро добре стріляє та швидко реагує у складних ситуаціях, він турбувався про своїх побратимів.

– Війна дуже змінила мого сина. Навпроти мене сидів справжній дорослий чоловік з очима мудрої, але втомленої людини. Я знаю, що вони хотіли звільнити Токмак на Запоріжжі. Діма пішов не зі своїм взводом. Третього вересня йому виповнився 31 рік, а через чотири дні на світанку його не стало. Спочатку мені зателефонували з військкомату  і сказали, що Діма зник безвісти. Лише в кінці вересня Діму знайшли та вивезли з поля бою. Тіло сина було в жахливому стані, мене до нього так і не пустили… Дехто каже, що, можливо, це був не він. І що? Чиясь загибла дитина не має права на людське поховання?!

Погибший воин Дмитро Жовчак

Дмитро Жовчак

Парамедик разом зі своєю групою потрапили під ворожий обстріл в той час, коли допомагали пораненим. Жінка пережила страшні події лише через поважне ставлення знайомих та робітників ритуальної служби, яку знайшла сама.

– На жаль, зі взводу Дмитра майже нікого не залишилося. Тому я знову почала виходити на пікет «Кава на Думській». А після обстрілів нашого міста виникає ще більше люті та бажання кричати про допомогу.

Дмитро Жовчак загинув 7 вересня 2023 року на Запорізькому напрямку, йому виповнився 31 рік. У воїна залишились мати, сестра та улюблений кіт Боніфацій. Шана та низький уклін захиснику України!

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
1 Коментар
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Вікторія
Вікторія
14 днів тому

Кожний зобовʼязаний робити посильний вклад в перемогу. Підтримую!

Ще за темою
Всі новини

купить квартиру в Одессе

Вибір редакції