Коли Максим Чечик пригортає трьох своїх діток та кохану дружину, він нагадує сокола, який розправляє крила, охороняючи свою сім’ю.
— Мій татусь — найкращий у світі, — каже Маргарита, ніжно обіймаючи свого тата.
Мужній воїн ЗСУ Максим Чечик родом з села Борсуки Балтської громади. Він – найстарший з п’ятьох синів у сім’ї — пішов добровольцем до війська у 2014-му. Виховував його вітчим, який не ділив дітей. І Максим його дуже любив. З біологічним же батьком наш герой по різні сторони барикад як по життю, так і в цій війні.
Три дати народження та сильний Янгол-охоронець
У 2019-му, під Мар’їнкою, Максим отримав поранення. Куля пройшла крізь стіну, діставши його. Першу допомогу отримав на місці, а потім відправили до харківського шпиталю.
Лікарі боролися за його життя понад три тижні, зробили кілька операцій. Коли стан стабілізувався, транспортували до Києва, а звідти – до Німеччини. Після численних операцій воїн повернувся до повноцінного життя, але про службу йому заборонили й думати.
Проте він знов встав у стрій, і продовжив захищати країну. Друге тяжке поранення отримав на Бахмутському напрямку. Нещодавно пройшов реабілітацію і зараз, у колі люблячої родини, відновлює сили.
За іронією долі, у Максима день народження — 24 лютого. І коли в цей день розпочалася повномасштабна війна, він нишком від дружини та матері пішов до військкомату.
Максим каже, що у нього тепер три дати народження. Перша — 24 лютого, друга і третя – коли він вижив після тяжких поранень. Тоді лікарі йому сказали: «Синку, у тебе сильний Янгол-охоронець. Хтось там, на Небі, добре про тебе дбає».
Про візит Майка Помпео, волонтерів та Херсон
Максим тепло згадує про візит до Київського військового шпиталю Державного секретаря США Майка Помпео.
— Він зайшов до нашої палати, мені першому потиснув руку. Потім обійшов усіх хлопців і, повернувшись до мене, вручив медаль, — розповідає Максим Чечик.
Добрим словом згадує волонтерів, побратимів та всіх небайдужих людей, які часто відвідують шпиталі, допомагають військовослужбовцям.
Про те, як їх зустрічали жителі Херсонщини, говорить з тремтінням у голосі. Люди виходили з українськими стягами, раділи та пригощали визволителів солодощами.
– Якось доля звела із 70-річним побратимом. Він хвалився нам своїми онуками, показував фотографії. Я його запитую: «Діду, а ти чого тут?». А він відповідає: «За своїх маленьких внучат». Ось і я теж воюю за своїх діток, – каже Максим.
Ходив на побачення за 22 кілометри
Із дружиною вони познайомились в Інтернеті. Тоді й переїхав з Одеси, де на той час працював, додому, в Борсуки. Ірина жила в Балті, і хлопець щодня ходив на побачення майже 22 кілометри. А через кілька тижнів вони одружилися.
У них народилися донечки – Маргарита і Вікторія. А три місяці тому і синочок Максим.
– Я дуже люблю своїх донечок. Вони красунечки і розумнички. А тепер є й козак! — ділиться радістю Максим.
Забрав сина з пологового
Сьогодні родині затишно, бо їх тато зараз з ними — у відпустці. Навіть зміг забрати Ірину з сином з пологового будинку.
– Але треба відстояти нашу волю і незалежність. Зміцнію і вертаю на фронт: не хочу, щоб мої діти і всі діти України ховалися в погребах, — каже Максим Чечик і міцніше пригортає своїх рідних.
Читайте також:
