Щороку 26 лютого українці відзначають День спротиву окупації Криму. Дев’ять років тому тисячі мешканців півострова вийшли на масовий протест із надією зберегти цілісність України та сказати «ні» росії.
Ми пропонуємо згадати ті жахливі дні і дізнатися, як змінилося життя в Криму за ці роки. Про це, і не лише, нашій редакції розповів кримчанин Олександр Русаков.
Про «зелених чоловічків» у Криму
— Ти пам’ятаєш, як почалася окупація Криму?
— Коли все почалося, я перебував в Одесі. Я був студентом юридичної академії, і дізнався про те, що відбувається телефоном від своєї подруги. Я ось-ось мав повернутися додому і за розподілом (як бюджетник) піти працювати до Міністерства юстиції Автономної республіки Крим. І тут з розмови дізнаюся, що над її головою пролетіли три російські літаки. Пізніше стало відомо, що вони висадилися в Гвардійському селищі, неподалік Сімферополя. А наступного дня вже з’явилися «зелені чоловічки».
— Але для багатьох «зелені чоловічки» не були подивом?
— Так, скільки я пам’ятаю, на території Криму завжди «тимчасово» знаходився російський флот. До речі, я колись особисто бачив крейсер «Москва», який пішов під воду. Ну, що можу сказати: то була здорова махіна! У Криму спокійно ходили російські моряки та військові. Тож «зелені чоловічки» нікого не здивували. Не слід забувати, що в Севастополі завжди знаходилися філії російських університетів. Загалом росія була в межах норми. Зараз я цього не розумію!
Про конфлікт поглядів
— Як до подій, що відбуваються, поставилися твої рідні?
— На той час у Криму залишалася жити моя мама, яка нейтрально до всього ставилася. Через це ми з нею дуже конфліктували. Але у 2019 році вона не витримала тієї атмосфери і попросила мене вивести її з Криму. Зараз моя мати ненавидить росію.
— А як ти сприйняв усе це?
— Мені в цьому плані пощастило. Коли я вступив до одеської академії, у моїй групі були студенти практично з усіх областей. Ми ніколи не мали проблем, неважливо звідки ти — з Луганська, Львова чи Вінниці — ми всі громадяни України. За рахунок свого оточення я почав інакше ставитися до всього українського. А потім я сів і подумав, що за фактом усе, що я зараз маю, мені дала Україна: народився українцем, живу тут, освіту здобув тут, працюю тут. А що мені дала Росія? Війну?!
Про те, як кримчан «купили»
— Ти віриш, що більшість кримчан були «за» приєднання до росії?
— Ні, звичайно. Яка ситуація зараз не була, але спочатку майже всі були проти. Згадаймо лише опір кримських татар російської окупації. Цей народ пам’ятає свою історію, тож вони завжди були проукраїнськими. Вимагали відновити ті демократичні права, які були у Криму за часів українського управління. До речі, момент, коли Україна перекрила північно-кримський канал, що живив півострів водою, став переломним для Криму!
— Що ти маєш на увазі?
— Все дуже просто. У цій ситуації українці залишились «поганими». Крим залишили без води, тепла та світла. І тут «на допомогу» прийшли росіяни, які скористалися моментом і в найкоротший термін усунули всі проблеми: «дивіться, які ми молодці», не те що ваша Україна.
Другий момент, який також зіграв на користь Росії, але дуже непокоїв місцевих — це централізований бюджет в Україні. Усі фінанси розподіляв Київ. Крим майже не розвивався, йому не вистачало капіталовкладень. А тут прийшла росія та зробила дороги.
І останнє, ніж «купили» кримчан – це соціальна допомога, пенсії, пільги та доступні кредити. Але ж ми знаємо, що все це була гра на публіку.
Ну і кінцева точка – російська пропаганда, яка вже давно окупувала територію Криму. До речі, кримчани дуже боялися повторення Майдану та війни на Донбасі. Тому дехто навіть заплющив очі на окупацію. Але за це вони заплатили волею.
Було складно потрапити до Криму
— До війни важко було потрапити до Криму?
— До 2021 року я періодично їздив додому. Спочатку це було легше зробити на поїзді. Та й так простіше проходити кордон — просто перевіряли речі. Потім коли залізницю прибрали, пропускні пункти з боку Росії стали квестом. На цю справу йшло години чотири. Могли обшукувати всі речі, машини, документи. Навіть якщо в твоєму в паспорті написано: народжений у Криму. Це було неприємне почуття, тому що на запитання: «Мета вашого візиту?» мені хотілося відповісти: «Я їду до себе додому! Це ви що тут робите?!».
— Росіяни почали одразу переїжджати до Криму?
— Спочатку немає. Для них на той час була незручна логістика. А коли з’явився Кримський міст та новий аеропорт із щохвилинними рейсами до Москви — у них з’явилося бажання. Ми завжди мали великий потік російських туристів.
Про проукраїнські погляди та репресії
— Як щодо українців та їхніх поглядів?
— Наші там є, були і будуть! Але не всі можуть висловлювати свою думку. Це ми в Україні вільно говоримо на будь-які теми та висловлюємо своє «фе», а там такого людям не дозволяють. Ми коли зідзвонюємося зі знайомими, деякі з них навіть говорять пошепки, щоб їх інші не почули. Вчителі, які викладали українську мову, зараз викладають російську мову. Їх змусили перевчитися. У мене був учитель родом із Західної України, шалено проукраїнський. Але востаннє, коли я з ним спілкувався, зрозумів, що його система зламала.
— Люди пропадали?
— З моїми знайомими, дякувати Богові, ніколи такого не було. Але ж страх є. Люди самі зізнаються, що живуть, як під ковпаками. Усі контролюється. Кримчани змирилися із цим життям, і я їх розумію. Тому що не кожен може взяти та виїхати зі свого будинку. Найкраще себе почували держслужбовці, для них кордонів немає.
Про ставлення кримчан до війни
— Яка зараз атмосфера у Криму?
— Найцікавіше, що перший дзвінок 24 лютого до мене був із Криму. Я навіть не знав, що почалася війна. О 7:00 ранку підняв слухавку і почув: «Саша, у тебе все гаразд? Невже війна почалася?». Але є й ті, у яких не все однозначно з подвійними стандартами. Опирається переважно молоде покоління. У соціальних мережах імена пишуть українською, провокаційно одягаються.
— Наші партизани є?
— Повно! Вони й малюють графіті та листівки розвішують. Якщо хтось побачить «z», змушують зняти. До речі, багатьох силоміць змушують чіпляти символіку рашистів. Знаю з прикладу знайомої, яка працює у держструктурі. На роботі змусили наклеїти на машину «z», інакше її звільнили б. З однієї стогін я розумію цих людей, а з іншого — вас багато, вийдіть і поставте крапку всім цим репресіям.
— Віриш, що наші зайдуть до Криму?
— Звичайно, вірю! Рано чи пізно, але так і буде. Історично Крим завжди брали. Звідти не буде куди бігти. Потрібна зброя вже є.
— Новини наші дивляться?
— Адекватні дивляться і намагаються проводити аналітику. Там почали розуміти, що рано чи пізно, війна їх не омине.
Про велику любов до Криму
— Що тобі Крим? Ти не думав туди повернутись?
— Крим — це мій будинок і найкрасивіший шматочок України. Але повернутися при Росії я туди ніколи не хотів. У мене настільки змінилася свідомість, що я зрозумів: «Ненька в мене одна!». До речі, практично всі кримчани мають два паспорти — український і російський. До війни діти могли отримати у Херсоні український ID-паспорт. Зараз це дозволяє їм користуватися тими самими пільгами, що й нам. Нещодавно до мене звернувся по допомогу товариш із Криму, просив допомогти йому поновити українське свідоцтво про народження. Я погодився, але з однією умовою: він платить за замовлення вдвічі більше — мені за роботу, моїм колегам та допомогу ЗСУ.
— Коли ми повернемо Крим, що ти зробиш насамперед?
— Цілую рідну землю, сяду в машину, включу українську музику і поїду в місця, де виріс. Я так хочу додому!
Читайте також:
