Корсар з Любашівки: на ноги встав, але як жити далі?

Мріяв стати геологом, а став розвідником

1997-го, закінчивши Одеський університет імені Мечникова і вивчившись на інженера-геолога, Андрій не мав змоги працювати за фахом, тож подався виготовляти пластикові вікна.

Ще в школі він займався спортом, продовжив тренування у виші та військово-спортивному клубі «Дельта».

Заняття спортом та військові навички знадобилися Андрію Карналю, коли його мобілізували у ЗСУ та направили служити в зону АТО. З червня 2015-го до листопада 2016-го він воював у розвідроті 81-ї аеромобільної Слобожанської бригади ЗСУ. Це легендарний військовий підрозділ з гаслом «Народжені перемагати!», уславлений доблестю воїнів-кіборгів, які боронили Донецький аеропорт.

— Я потрапив у розвідку, тож доводилося виконувати бойові завдання на фронті і в тилу ворога. Найперше — утримували з побратимами позиції біля аеропорту. Потім воювали біля Опитного та Водяного, поблизу Зайцевого, шахти Бутівка, Новгородського, у промзоні Авдіївки та на Світлодарській дузі, — розповів ветеран.

— Як склалася ваша доля після АТО?

— Дівчина мене не дочекалася. Батько, який важко хворів, помер через місяць після мого повернення. Я продовжив жити в Одесі, працював у торгівельній мережі. Сімейне життя поки що не склалося. Але ще молодий (сміється).

— 24 лютого 2022-го Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Ваші відчуття і дії?

— Відчуття, що Путін не зупиниться на окупації Донбасу, мене не полишало. Тож був готовий знову взяти до рук зброю. Першого березня я стояв на порозі військкомату.

Коли була загроза атаки на Одесу з моря, я патрулював узбережжя.

Згодом перевівся у 61-шу піхотну бригаду. Був командиром розвід відділення.

Набуті навички розвідника стали Андрію у нагоді при розвідуванні території в районі Соледару, куди передислокували його підрозділ. Адже перед тим, як воїни заходили на нові позиції, спочатку туди приходили розвідники. Крім тактичних завдань, підрозділ евакуйовував поранених з поля бою, займався розмінуванням, знищенням диверсійних груп. «Корсар» тоді мав і легкі поранення, і контузії.

Стікав кров’ю під Соледаром

Наприкінці 2022-го росіяни, після невдалих спроб захопити Бахмут, зосередились на Соледарі.

— Проти нас перли «вагнерівці», бойовики так званої «ДНР», бійці «Шторм-Z» та «кадирівці» з «Ахмату». Застосовували тактику «м’ясних штурмів», не шкодуючи людей. Штурмували наші позиції танками, бронемашинами та бомбардували. 11 січня Соледар було оточено з трьох боків, — розповів Андрій Карналь. — Ми поступово відходили від міста, яке було вщент зруйноване. Ворожі безпілотники контролювали будь-яке пересування й «наводили» на нас «гради» з авіацією.

19 січня став фатальним для мене днем. Ми прикривали один з флангів, де прийняло бій підкріплення, але російський дрон навів на нас мінометний вогонь. Осколки однієї з мін, що розірвалась поруч, мене добряче пошматували. Товариші витягнули мене із зони обстрілу з перебитим тазом, пошкодженими внутрішніми органами та іншими пораненнями. Я стікав кров’ю й усвідомлював, що повільно помираю. Побратими надали першу медичну допомогу та кинулись відбивати атаку. Мені поталанило, що через декілька годин мене евакуювали у Краматорський шпиталь.

Допомагали одужати всі

Депутати Любашівської селищної ради під головуванням Геннадія Павлова виділили земляку на лікування одноразову допомогу 30 тисяч гривень. Одеські друзі бійця опублікували в газеті «Одеське життя» його історію, розмістивши банківські реквізити.

Завдяки цій статті від вдячних українців на картку пораненого надійшло близько 100 тисяч гривень, що допомогло у подальшому лікуванні.

Воїна на ноги поставив завідувач клініки травматології та ортопедії Одеського воєнного госпіталю, полковник медичної служби Ілля Гайдаржи, який склав чоловіку роздроблений таз, щоб він міг ходити без ціпка.

А днями у Любашівській лікарні екстрену операцію з видалення грижі йому зробив головлікар хірург Дмитро Фомін. Щоправда, за імплант та медикаменти воїн заплатив понад 15 тисяч гривень.

Більше року без пенсії та виплат

Андрій розповів, що багато його друзів воюють. Когось також визнано інвалідом, а когось уже немає серед живих.

Після лікування Андрій прагнув знову стати у стрій і повернувся до своєї частини на Чернігівщину.

— Через грижу я не міг ходити з важкою амуніцією та зброєю, тож порався на кухні. Наприкінці 2023-го подав документи для проходження ВЛК. У січні цього року отримав статус особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, був «списаний» та повернувся додому. Для отримання пенсії та виплати за поранення подав документи у Любашівський відділ Подільського ТЦК, проте досі не маю ні пенсії, ні виплат. Звертався на гарячу лінію, але й там, і в Пенсійному фонді радять ще зачекати.

— Розкажіть, як плануєте жити далі.

— Сподіваюсь, мені нарешті нарахують пенсію. Лікарі забороняють фізичні навантаження. Тож планую через Центр зайнятості здобути нову професію та підшукати грант для відкриття власної справи. Якої? Ще міркую. Головне — хочеться бути соціально захищеним і потрібним державі не лише на війні, а й у мирному житті.

Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки. які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію

Читайте також:

• «Часто сниться війна»: як ветерани повертаються до мирного життя на прикладі Валерія Парчевського з Бессарабського
• Яку допомогу отримують ветерани ЗСУ від громад? «Одеське життя» розпочинає проект допомоги ветеранам