Ключові моменти:
- Коханівка заснована у 1665 році як козацько-селянське поселення на території Ханської України.
- У селі збереглися козацькі кам’яні хрести та пам’ятка садово-паркового мистецтва — Кохановський ландшафтний парк.
- У ХХ столітті храм зруйнували, а на старому кладовищі було знайдено скарб срібних талерів.
- Коханівка є батьківщиною художника Ростислава Палецького та кількох загиблих захисників України.
Матеріал підготовлено на основі локальних історичних джерел, архівних відомостей, свідчень краєзнавців та коментарів представників громади. У тексті використано фактичні дані про заснування села, адміністративну підпорядкованість, історичні події XVII–XXI століть та офіційно підтверджені біографії видатних уродженців.
Журналіст «Одеського життя» спирається на свідчення місцевих жителів, зокрема священника та істориків, а також на інформацію з Ананьївського історико-художнього музею. Історичні факти співвіднесено з датами та документальними згадками, що підвищує достовірність викладеного матеріалу.
Прадавнє село вільних козаків, справжніх митців і відважних героїв – Коханівка
У мальовничій долині річки Журавка розкинувся дивовижний населений пункт з милозвучною назвою Коханівка.
Це село – центр старостату Ананьївської громади Подільського району, якому підпорядковані села Боярка, Новоселівка, Благодатне, Бондарі, Калини та Пасицели. Розташоване воно за 12 кілометрів від Ананьєва, і мешкає в ньому понад пів тисячі жителів.
Хто заснував Коханівку, які таємниці вона зберігає та якими людьми пишається – читайте у нашому матеріалі.
Від кріпацтва – до волі
Буго-Дністровське межиріччя завжди приваблювало волелюбних українських селян, які тікали з Правобережжя від кріпацького ярма на простори Ханської України. Пізніше на південь почали переселятися й козаки.
У 17 ст. в османсько-українському степовому порубіжжі між Бугом та Дністром існувало чотири поселення, заселені саме українськими землеробами. Вільні без кріпацтва та панщини терени Ханської України з козацьким устроєм хоча й перебували під протекторатом Кримського ханства, проте тут владарювали українські «гетьмани Дубосарські». Православні парафії підпорядковувалися Браїльській митрополії Константинопольського патріархату. З селян та інших «посполитих» у султанську казну стягувалась десятина доходів або майна.
Саме тоді, неподалік чумацько-кочових шляхів, виникло козацько-селянське хліборобське поселення. Свою нинішню ліричну назву село отримало від прізвища нового власника генерал-майора Павла Білухи-Кохановського. Полтавський дворянин козацько-польського походження в період російсько-турецької війни служив ад’ютантом графа Румянцева і за свої заслуги отримав чималий шмат української землі разом із вільними поселянами.
Пани Кохановські, Криворотові, Шестакови
Про Павла Білуху-Кохановського, який ще встиг повоювати з Наполеоном під Ватерлоо, відомо, що він мешкав у Полтаві. Генерал був освіченим, мав непогану особисту бібліотеку, писав спогади про Вітчизняну війну 1812 року та дружив із автором «Енеїди» Іваном Котляревським, який пропонував йому допомогти з писанням мемуарів.
Його син Петро працював у Комісії з поліпшення побуту селян, розробляв підготовчі матеріали до селянської та земської реформ.
З 1860-го селом і землями володів статський радник Олексій Криворотов, а з 1896-го – дружина колезького секретаря дворянка Ольга Шестакова. Вона й звела в Коханівці маєток, залишки якого ще вражають своєю монументальністю, та заклала парк з алеями, що переходив у природний лісовий масив.
Тепер це пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Кохановський ландшафтний парк». Заповідник славиться віковими дубами, невеликим озером, рідкісними видами трав’янистих рослин.
Скарб у старій могилі та «Вій» у церкві
Українське походження Коханівки засвідчує кладовище з прадавніми кам’яними козацькими хрестами. Раніше їх височіло близько сотні, але у 30-х роках ХХ ст. некрополь сплюндрували разом із сільським храмом.
Це була старезна глиняна споруда, покрита очеретом. На початку ХІХ ст. змурували нову, кам’яну церкву, яка більше століття слугувала людям.
За радянської влади храм закрили, дзвони скинули, майно знищили, найцінніше розграбували, а приміщення перетворили на клуб і першими на Одещині зіграли «комсомольське весілля».
А будівлю церкви знищили після містичного випадку. Якогось вечора молодь прийшла на танці, і коли заграла гармошка, щось у вівтарі, немов у гоголівському «Вії», демонічно завило і загуркотіло. Нажахані парубки з дівчатами дременули з клубу. Тоді комісари церкву вщент розтрощили.
Нині на місці зруйнованого храму височіє капличка УПЦ.
З церковного каменю вибудували у Троїцькому двоповерхову школу, а для укріплення підмурку виламали козацькі хрести з кладовища. Пізніше біля нього селяни влаштували глинище. Одного разу їх лопати натрапили на давнє поховання: коли трухлява труна розсипалася, їм під ноги висипалися срібні талери середньовічної Польщі. Скарб влада привласнила, а добувати глину заборонила.
– На старому цвинтарі зосталося лише з десяток козацьких хрестів. Мій земляк, одеський історик і тюрколог Олександр Середа, дідусь із бабусею якого поховані у Коханівці, пояснив, що більшість із них стародавні, – розповів місцевий фермер й водночас священик Київського патріархату Сергій Поліщук.
Як «куркуль» Євдоким селян від голоду врятував
Священик Сергій Поліщук також повідав сімейну історію про порятунок жителів Петрівського хутірця від Голодомору 33-го року. Його діда по матері Євдокима Ткаченка з Черкаського козацького краю, який ще 1910 року оселився в околицях Коханівки і господарював на землі, розкуркулили. Комісари приїхали до його обійстя на бричці з гармошкою, у блискучих шкірянках та озброєні. Майно, худобу, збіжжя і реманент забрали, усіх вигнали, зачинивши хату на замок.
Але дбайливий господар встиг засіяти житом великий шмат землі, і коли хліб достиг, «куркуль» Євдоким таємно його скосив і порівно розділив снопи із зерном між людьми. Тим і врятував їх від голодної смерті.
У голодовку 1946-1947 років селян порятував забутий кагат з картоплею, закладений румунськими окупантами ще 1943-го. Струхлявілу бульбу жінки розмішували зі щиром і пекли коржики. Отак і вижили.
Митці брати Палецькі
У Коханівці в козацько-селянській родині народився основоположник південного стилю декоративно-прикладного розпису Ростислав Палецький (1932-1978).
Ростислав Палецький заохотив до малярства молодшого брата Юрія і багатьох земляків із Троїцького. Але 1978-го він був вбитий кадебістами за націоналізм. А Юрій після загибелі брата «заховався» у сільській глибинці, в сусідній Новоіванівці, й зовсім перестав малювати. У січні йому виповнилося 85 літ, але він й досі не наважився взяти пензля в руки.
Герої російсько-української війни з Коханівки
Виплекала Коханівка і мужніх захисників Вітчизни.
Один із них – атовець Вадим Матросов, позивний «Боцман» (1989-2016).
Вадим воював старшим розвідником 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна». Більше за все «Боцман» полюбляв ходити в тил ворога, і неодноразово вивішував український прапор перед позиціями російських бойовиків у «сірій зоні». Одного разу Вадим самотужки спалив ворожий бліндаж, почергово стріляючи з АГС, кулемета та автомата. «Боцман» навіть стріляв у ворогів гранатами з рогатки.
8 вересня 2016 року герой загинув поблизу Мар’їнки.
З повномасштабної війни повернувся у рідне село на щиті Анатолій Гурзу (1992-2022).
Воїн був старшим водієм 88-го окремого десантно-штурмового батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Загинув 19 жовтня під населеним пунктом Давидів Брід, що на Херсонщині.
Днями у Коханівському старостаті відкрили меморіальний стенд з портретом загиблого захисника України Олександра Буза (1999-2025).
Юнак, який мешкав у Придністров’ї, повернувшись в рідне село, спершу добровільно пішов у тероборону разом із батьком Сергієм. Воював снайпером у лавах знаменитої бригади «Азов». Останній свій бій патріот із Коханівки прийняв 13 липня 2025 року на Донеччині, поблизу села Щербинівка Бахмутського району.
Дати і цифри
За понад два століття власники земель іменували Коханівку Білугова, Шестаківка, Криворотово, але врешті-решт перша назва утвердилась навічно.
- 1665-го засноване поселення.
- У 1791 р. воно отримало назву Коханівка.
- Перша згадка про храм відноситься до 1778 р.
- До революції 1917 р. у Коханівці знаходилося волосне управління, у 265 дворах мешкало близько двох тисяч жителів.
- Діяла церква Святого Апостола Якова Брата Божого, а при ній – церковнопарафіяльна школа на 48 учнів.
- Працювали метеорологічна станція, крамниця, земська поштова станція.
- Повітове місто Ананьїв знаходилося за 13 верст, а залізнична станція Мардарівка – за 25 верст.
- «Кохановський ландшафтний парк» має площу 260 гектарів.
- Заповідник охороняється з 1973 р.
Цитата
Одеський письменник Олекса Шеренговий: «Виставки унікальних робіт Палецького бачили в Генуї і Йокогамі, Варні і Празі. Його розписами захоплювалися в музеї Академії мистецтв, у музеях Тараса Шевченка та Лесі Українки; в Каневі, Полтаві, Вінниці. Його нагороджували преміями і дипломами, але він волів бути лише художником. Вільним художником».
Раніше ми розповідали про Кургани, чумацькі шляхи та історії людей села Бобрик Великий.
Читайте також:
- Кам’яні хрести Шершенців на Одещині: звідки вони та що розповідають про Рахманський Великдень
- Манзир – Лісне: село на кордоні двох світів, яке заснувала графиня Стурдзе
- Скульптор перетворює Миколаївську громаду Одещини на ласий шматок для туристів
