Початок: від ідеї до реальності
Усе почалося в 1903 році, коли одесити ще не мали уявлення про «швидкі карети». У разі потреби кликали домашнього лікаря, а для простих людей працювали нічні лікарські пункти.
Ініціатором створення станції став Яків Бардах, який, надихнувшись досвідом Парижа, започаткував ідею швидкої допомоги. Фінансову підтримку надав граф Михайло Толстой, завдяки чому першу станцію відкрили в Одесі близько 1903 року. У 1901 році Товариство одеських лікарів звернулося до міської думи з пропозицією, яку підтримав Толстой. Було виділено ділянку у Валиховському провулку, де архітектор Ю. М. Дмитренко, надихнувшись віденським досвідом, створив проєкт станції.
Сім’я Толстого пожертвувала понад 100 тисяч золотих рублів на обладнання та санітарні карети, а решту коштів зібрали завдяки добровільним внескам одеситів. Сам граф був настільки захоплений ідеєю, що місяць провів у Відні, вивчаючи досвід, а згодом особисто виїжджав на виклики як санітар. Тоді ж за його кошти в місті встановили телефонні апарати — виключно для виклику «швидкої», з детальними інструкціями поряд. Усе це було безплатним: медики не брали грошей, а хабарництво каралося аж до звільнення.
Технічне оснащення: карета, що рятує
Перші парокінні карети, замовлені у Відні, були оснащені найсучаснішим на той час обладнанням і доставляли бригаду — лікаря та двох санітарів — за 15–20 хвилин. У стаціонарі станції діяли тимчасові палати та амбулаторія з перев’язувальним пунктом, де допомагали як до, так і після виїзду.
А ось як описував це старий путівник по Одесі, збережений у Музеї-кав’ярні «Стара Одеса»:
«Просторі та чудово облаштовані службові приміщення — для карет «швидкої допомоги», стайні, сигналізація та інше. Також добре організовано саме надання швидкої допомоги: протягом дня постійно чергують два лікарі, вночі — один, загалом лікарів — 7. Відповідно до цього завжди готова до виїзду карета, яка негайно, після отримання сигналу, вирушає в супроводі лікаря та двох санітарів. Великий інтерес викликає сама карета, продумана до дрібниць і оснащена всім необхідним для надання допомоги на місці: тут є аптечка, інструменти та інше».
Ці слова з путівника передають не лише технічну досконалість, а й дух тієї епохи, коли кожна деталь була продумана для порятунку життя. До речі, там же, у Музеї, можна побачити, як виглядав професійний одяг сестри милосердя та її посвідчення.
Перша станція вражала
Перша станція вражала простором: канцелярія, аптека, квартира інспектора на першому поверсі, а в підвалі — кімнати для санітарів і візників, їдальня, умивальна. У дворі стояли каретний сарай, стайня на три пари коней і резервна ізоляційна стайня. При тривозі дзвеніли «тривожний дзвін» і сигнали в стайнях. Служба жила за девізом «Відданістю і старанністю», який і досі гордо викарбувано в музеї. У 1912 році доктор А. Гертнер із Бостона залишив захоплений відгук:
«Мав найбільше щастя оглянути станцію першої допомоги… Устрій цієї величної медичної станції викликав мій невимушений подив і почуття глибокої вдячності всьому персоналу чудово організованої медичної установи. Усі технічні пристосування вразили мене своєю досконалістю та незвичайною практичністю. Досконалість станції першої допомоги стоїть вище всяких похвал, і я по поверненні додому не забарюся повідомити своїх колег про ідеально влаштовану медичну станцію при наданні допомоги стражденним».
Ця спадщина живе в кожному виїзді сучасної «швидкої», нагадуючи про відданість і майстерність, з якими Одеса рятує життя вже понад століття…
Читайте також: Артефакти, таємниці та компас із минулого: нова експозиція у Музеї-кав’ярні «Стара Одеса» (фоторепортаж)
