Музей у колишній жандармерії
Музей у селі Кубей, що у Болградському районі, було створено з ініціативи Дмитра Касапа, вчителя історії, директора школи, працю якого односельці відзначили, надавши земляку звання «Почесний громадянин Кубея».
Музей розташувався в одній з найстаріших будівель села, де в «румунський період» влаштували жандармерію, а після Другої світової – школу та бібліотеку. Сьогодні тут – сім великих тематичних залів з експозиціями.
– Навіть оглядова екскурсія займає не менше години, а ще можна заглиблюватися в кожну тему, – каже доглядачка музею Альона Татарчук. – Найстаровинніші експонати – це дерев’яні знаряддя праці наших пращурів, якими вони вручну обробляли землю. А ще старовинна ікона, яка залишилася від знищеної церкви. Храм стояв у центрі села і за часів атеїзму був зруйнований вщент, на його місці в 1967 році збудували Палац культури. На жаль, стара ікона розбита і не підлягає реставрації, але навіть при цьому під шаром кіптяви добре видно лики та тонку роботу живописця.
Кінний спорт міжнародного рівня
У музеї зібрано унікальні документи та експонати, серед яких – відомості розселення задунайських переселенців станом на 1822 рік, де відображено кількість дворів у кожному з населених пунктів. Є навіть відомості про кількість землі та овець у середньому на сім’ю – це цілком переконливі одиниці виміру добробуту сільських мешканців.
Довго хочеться розглядати старі фотографії, що зафіксували народні свята – «Курбан» на храм села, із безліччю викладених перед церквою святкових страв, які окропляв настоятель. Як каже Альона Татарчук, традиція збереглася досі, але люди приходять на престольне свято вже із символічними кошиками продуктів.
Великий інтерес відвідувачів музею викликають старі домоткані килими, одяг болгар та гагаузів, що представлений на численних манекенах, а також зберігається у старовинних скринях.
Не менше враження справляють експонати часів шаленого розвитку Кубея у сімдесяті-вісімдесяті роки минулого сторіччя. У селі навіть розводили племінних коней, а діти та дорослі займалися кінним спортом. Справа була на такому високому рівні, що мешканці села на своїх скакунах їздили на міжнародні змагання.
Що означає червона хустка на старих весільних фото?
Серед добрих спогадів – творчий шлях балетмейстера, заслуженого працівника культури України Пантелія Кирмизи. Його авторські хореографічні постановки гагаузьких, болгарських та інших танців народів півдня Одещини були унікальними.
– Я двадцять років працювала з Пантелієм Петровичем художнім керівником, а рік тому мені запропонували посаду директора музею – і я погодилася, – розповідає Альона Татарчук. – Ми продовжуємо дослідження історії, адже залишилося ще багато питань. Наприклад, ми звернули увагу на те, що на старих весільних фотографіях обличчя нареченої закрите червоною хусткою. Гагаузи її називають «булу». Також закривали такою хусткою дівчинку, яку несли на руках учасниці обряду Єньовдень. Що означала ця червона хустка? Зустрічаємося зі старожилами, намагаємось з’ясувати. Жителі нашого села з трепетом ставляться до музею та продовжують приносити експонати. Одні з останніх – старий кошик, сплетений з лози, сукні-чукмани та інша домоткана та вишита одежа, рушники, карбованці 1942 року тощо. У Кубеї і зараз є майстри, які вміють плести кошики, але вони вже сучасніші.
– Музей відвідують гості села, іноземні делегації, – каже пані Альона. – Наприклад, у травні, на день святого Георгія, Кубейський краєзнавчий музей відвідала делегація консульства Болгарії в Україні на чолі з консулом Светославом Івановим. Двері музею завжди відчинені для всіх.
Читайте також: Сьогодні – Лазарєва субота: свято дівчат і жіночого начала у болгар
