Жінка та море завжди вважалися поняттями несумісними. Ця історія про трьох жінок та України, які довели, що можуть керувати кораблем.
У 1562 році королем Данії було ухвалено закон: «Для жінок і свиней доступ на кораблі його величності заборонено; якщо ж їх буде виявлено, негайно слід викинути їх за борт».
Навіть у радянські часи, коли декларували рівність статей, існувало негласне розпорядження: у морехідні училища жінок не брати. Але попри це одна з перших жінок-капітанів далекого плавання з’явилася саме в Одесі.
Берта Рапопорт: перша жінка-капітан
Герой відомої комедії сказав: «Якщо жінка чогось хоче, їй обов’язково потрібно це дати, інакше вона візьме сама». Найімовірніше, він мав на увазі одеситок, багато з яких успішно освоювали професії, які споконвіку вважалися чоловічими. За роки радянської влади в країні було лише дві жінки, у яких у дипломах було записано «капітан далекого плавання». Це Ганна Щетиніна, яка служила на судах Далекосхідного пароплавства, та одеситка Берта Рапопорт. Хоча працювали вони приблизно в той самий час, першою жінкою-капітаном офіційно вважається Щетиніна. Але одесити, звісно ж, із цим не згодні.
1914 року в Одесі в родині столяра та домогосподарки народилася дівчинка, яку назвали Бертою. Вона добре навчалася у школі і, крім того, що іноді ганяла з хлопцями у футбол, нічим іншим від звичайних дівчат свого віку не відрізнялася. Здобувши атестат зрілості, Берта заявила батькам, що хоче вчитися на штурмана, оскільки збирається пов’язати своє життя з морем. Сказати, що батьки жахнулися, значить, не сказати нічого. Вони почали відмовляти доньку, але ні вмовляння, ні перерахування морських небезпек жодного впливу на Берту не мали.
Попри всі перепони та негласні заборони, Берта Яківна зуміла вступити до Одеського морського технікуму на судноводійське відділення. Практику вона проходила на навчальному паруснику «Товарищ», де разом із матросами дерлася на щогли, керуючись вітрилами, драїла палубу і ображалася, якщо боцман робив їй якісь поблажки. У 17 років вона отримала диплом штурмана далекого плавання, пізніше була призначена старшим помічником капітана. Вже 1936 року про неї знали як на батьківщині, а й у Європі.
Коли її судно прийшло до Ліверпуля, на причалі зібрався натовп із фотоапаратами, щоб подивитися на жінку-старпома — у Європі це було новинкою. В одній із англійських газет навіть з’явилася стаття «Перша у світі жінка-моряк», в якій глазасті репортери докладно описували не лише професійні якості, а й зовнішність Рапопорт — від одягу до зачіски. А у Франції під час швартування судна темпераментні французи влаштували їй овацію та закидали квітами.
Рапопорт — капітан далекого плавання
У 30 років Берта Яківна «виконала плавценз» на звання капітана далекого плавання. Тепер вона була як справжній морський вовк — навчилася курити «Біломор» і могла загнути міцне слівце, не гірше за боцмана. Вона надто добре знала море, щоб вважати цю професію романтичною. Адже це тільки хлопчаки могли уявляти, що капітан стоїть у білому кителі на містку і мужньо дивиться на вкритий серпанком обрій, за яким чекають чарівні пригоди. Рапопорт чудово знала, що весь цей романтичний флер гарний лише для тих, хто ніколи не бачив океану. А вона випробувала на собі важку і небезпечну морську працю. Їй не тільки довелося все життя доводити, що вона може не гірше за чоловіка командувати кораблем і приймати рішення, але побувати в полоні в іспанських фашистів і випробувати на собі всю красу «рівності та братерства» в рідній країні.
1938 року вона служила старшим помічником капітана на пароплаві «Катаяма». Корабель йшов із вантажем зерна до Ліверпуля, і в Середземному морі його захопили іспанські фашисти. Вони були вражені, побачивши серед вищого командного складу жінку, і вважали, що зможуть легко її залякати. Але не тут було. Поки судно стояло на рейді, на наказ Берти матроси підняли червоний державний прапор. Іспанці люто вимагали зняти його, але вона відмовилася, заявивши, що судно — територія її країни і командує тут вона. Так Катаяма і увійшла в порт. Після цього Рапопорт відправили до в’язниці, а потім до концтабору. Звільнили моряків лише за вісім місяців. Під час війни Рапопорт командувала судном, на якому під обстрілом вивозила поранених, жінок та дітей із обложеної Одеси.
Звільнення за національною ознакою
Післявоєнний час приніс нові неприємності. Почалася кампанія боротьби з «космополітами», під час якої постраждали багато болгар, євреїв, греків, поляків. І Берту Яківну звільнили «за національною ознакою» — їй запропонували самій написати заяву про переведення до диспетчерів порту. Моряки обурювалися: «Таку Берту звільнили! Найкращого капітана пароплавства!». Але з владою не посперечаєшся, і Берта Яківна вимушено пропрацювала в диспетчерському порту багато років. Навіть після її смерті моряки називали її “наша легендарна Берта”.
Тетяна Алексєєва: старпом далекого плавання
Не менш відома в Чорноморському пароплавстві ще одна одеситка, старпом далекого плавання Тетяна Алексєєва, дружина знаменитого капітана Павла Алексєєва, останнього командира вітрильника «Товарищ». 1925 року вона вступила на судноводійське відділення Одеського морського технікуму. Приймати її не хотіли, і дівчина вирушила до Москви. Буквально прорвалася на прийом до наркома морського флоту і домоглася, щоб він дав письмовий дозвіл, який з неприхованою насолодою вручила начальнику училища. У 24 роки вона стала старшим помічником капітана, і на цій посаді прослужила понад 10 років. Моряки знають, що робота старпому — не для людей зі слабкими нервами. Він відповідає практично за все — від документації до порядку на камбузі, спить по кілька годин, виходить на вахту, а за потреби зобов’язаний замінити капітана.
Під час Другої світової війни у Тетяни Алексєєвої загинув чоловік, і після цього вона почала працювати на березі. Портовики дуже любили її — Алексєєва нікого не боялася і, як то кажуть, різала правду-матку, незважаючи на обличчя. Навіть міністр морського флоту особисто знав Олексієву. Ім’ям її чоловіка був названий теплохід, який вона обов’язково зустрічала і проводила в кожний рейс до смерті.
Тетяна Олійник: жінка-капітан у сьогоднішній Україні
Сьогодні в Україні є лише одна жінка капітан — Тетяна Олійник. На цій посаді вона плаває понад 15 років. До Одеського вищого інженерно-морського училища на факультет «Судноводіння на морських шляхах» вона надходила сім років, і керівництво училища буквально взяла змором. Коли її прийняли, ректор зізнався їй: «Ви вразили мене своєю наполегливістю».
Фото з відкритих джерел.
Читайте також:
