У жителя міста Рені виноградаря Костянтина Маджара є безліч нагород, серед них — дипломи Національного інституту виноградарства та виноробства імені Таїрова «За найкращі грона» та «За найкращі грона». Одного разу фермер зняв з лози гроно, яке могло потрапити до Книги рекордів Гіннеса. Але розпорядився нею інакше.
Як з’їли рекордне гроно
У Костянтина Михайловича на трьох гектарах – колекція із 202 сортів винограду! Він збирав їх у всіх континентах. Фермер із Рені завжди намагався брати участь у симпозіумах виноградарів. Один із таких проводився у Криму до його тимчасової окупації – поїхав. Знав, що, крім іншого, проводитиметься конкурс на найвагоміше гроно винограду.
— У той рік у мене одна грона налилася до 7,9 кілограма. Я її зняв, уклав у коробку, занурив у багажник. У Сімферополі заїхав до старого товариша: сіли, повечеряли, випили. А він запитує: Виноград, випадково, не привіз? Я йому про конкурс розповідаю, відкриваю коробку, показую. «Торгати її не можна?» — Запитує товариш. «Чому це не можна? Хто нам з тобою може щось заборонити? — Відповідаю. Ну і «розпакували» ми ту грону. Всю, звісно, не з’їли, але у такому вигляді на конкурс уже не повезеш. Приїжджаю до Ялти. Переможцем конкурсу стає хлопець із Нової Каховки з гроном вагою 3,6 кілограма. І тут голова журі каже: «До рекорду Гіннеса трохи не вистачає. Рекорд – 3,9 кілограма». Моя, виходить, двічі перевищила рекорд! Але я не шкодую, що так сталося – я ж почастував товариша. Є люди, які працюють для того, щоб заробити гроші та славу. А я – просто хворий.
Виноград до Києва доведе?
У мирний час до фермера приїжджали по столовий виноград покупці з багатьох областей України та столиці – продавався весь урожай.
— Цього року не приїжджають, бо на дорогах Придунав’я великі пробки, — розповідає Костянтин Михайлович. – Друга причина: у мегаполісах поменшало населення і, відповідно, скоротилися постачання. Цього сезону я продаю виноград в основному за місцем проживання, по 75-100 кілограмів на день. Але це – крапля у морі. Очевидно, доведеться залишки врожаю продавати на вино. А ще робити вино самостійно.
Є проблеми і на розпліднику фермера. Якщо минулі роки Костянтин Маджар продавав десятки тисяч саджанців, то цього року покупця немає.
– Адже були роки, коли за моїми саджанцями столових та технічних сортів приїжджали не лише із Закарпаття та інших областей України, а й навіть із Грузії, – каже фермер. — Тільки в Криму моїм виноградом, судячи з проданої кількості, засаджено близько тисячі гектарів!
Субтропіки у степу
Кілька років тому Костянтин Михайлович розбив плантації малини та ожини, і ті чудово плодять. Незабаром дозріє інжир — його Маджар має понад 10 сортів. Навіщо стільки?
— Я випробовую їх: спостерігаю, які сорти витримують наші зими, як дають урожай. Ще в мене є гранат, ківі, фісташка та хурма – всі вони плодять. Спробував навіть банани посадити, але цей досвід не вдався. Товариші мене називають експериментатором.
На ділянці фермера є дерева, які він зараховує до розряду «зеленої аптеки». Наприклад, зизифус, що активно використовується в китайській медицині.
І, звичайно, ростуть традиційні для півдня Одещини сливи, яблуні, абрикоси, персики, груші: гілки ледь витримують тяжкість плодів. Знайшлося місце і для волоського горіха аж восьми сортів!
Будинок – у чистому полі
Земельні ділянки Костянтина Маджара розташовані між містом Рені та селом Долинське. У дев’яності роки тут було виділено великий масив землі для садівництва та городництва: сотні людей отримали наділи. Спершу городяни працювали, старалися, але з роками землю закинули. В основному через те, що почало процвітати злодійство.
Костянтин Михайлович викупив у сусідів кілька десятків ділянок. Провів до них власним коштом лінію електропостачання, пробурив артезіанську свердловину для забезпечення краплинного зрошення і навіть простяг природний газ. Збудував біля своїх виноградників, саду та городу будинок – просто у степу. Передбачив готельні номери для тих, хто приїжджає за продукцією.
Одне задоволення збирати врожай
Попри велику різноманітність продукції, головна гордість Костянтина Михайловича – виноградники.
Він відмовився від традиційної шпалери — запевняє, що обробляти на перголі набагато ефективніше.
Пергола – це ряди арок, увиті виноградною лозою. Такі можна побачити у розписах стародавньої Помпеї. Перголами, повитими виноградником, прикрашали будинки римських патрицій.
Але для фермера з Бессарабії – це не дурощі.
— На перголі більша площа харчування виходить, за рахунок цього збираємо 50-60 тонн винограду з гектара. Лоза пасе практично сама, грона висять внизу, на рівні очей — одне задоволення прибирати такий урожай.
Обрізання виноградників Костянтин Михайлович не довіряє нікому – лозу на всіх трьох гектарах формує власноруч.
Читайте також:
